Для огляду місця події в службовому кабінеті, який належить державі, потрібен дозвіл слідчого судді

Дата публікації: ср, 03/10/2021 - 09:19

 

Постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 761/27114/14-к

 

Ключові тези:

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету, який на праві власності належить державі, не потребувалося є необґрунтованими.

На неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, без дотримання відповідних процесуальних гарантій захисту прав та інтересів підозрюваного, неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови, ухвалені у провадженнях № 51-1840км20, № 51-6087км19, № 51-1314км20).

 

Обставини справи:

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 18 квітня 2013 року № 221 - VII), та виправдано його у зв`язку з недоведенням того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується.

Київський апеляційний суд ухвалою від 17 березня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за такихобставин.

ОСОБА_1 , 06 травня 2014 року близько 11:50, перебуваючи в приміщенні Державної інспекції сільського господарства в Київській області, що на вул. Олени Теліги, 8 у м. Києві, будучи заступником начальника Державної інспекції сільського господарства в Київській області, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службові повноваження та реалізовуючи свій умисел, спрямований на одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, з метою позитивного вирішення питання щодо проходження ТОВ «Рапсоіл» атестації та отримання права на виробництво і реалізацію сертифікованого насіння, гібридів першого покоління, сертифікованого садівного матеріалу багаторічних і однорічних рослин, запропонував директору вказаного товариства ОСОБА_2 перерахувати грошову суму в гривнях, еквівалентну 1000 доларам США на платіжну картку, реквізити якої він пообіцяв надати пізніше. На таку пропозицію ОСОБА_1 ОСОБА_2 дав усну згоду.

Через деякий час, а саме 27 травня 2014 року о 14:37, перебуваючи в своєму службовому кабінеті за вказаною адресою, ОСОБА_1 , продовжуючи реалізовувати умисел, спрямований на одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе, надав реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 (картковий рахунок № НОМЕР_2 ) ПАТ «КБ ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_3 та запропонував ОСОБА_2 перерахувати грошові кошти у раніше визначеній сумі.

Після цього 29 травня 2014 року близько 11:00 ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 , що позитивному вирішенню питання щодо проходження атестації ТОВ «Рапсоіл» посприяв саме він.

У свою чергу, ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що він перерахував грошові кошти на картку за вказаними останнім реквізитами, продемонструвавши квитанцію від 29 травня 2014 року № 367.

Таким чином, ОСОБА_1 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, спрямованого на одержання неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої йому влади та службового становища, але злочину не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, у зв`язку з виявленням його злочинних дій працівниками правоохоронних органів.

 

Касація:

У касаційній скарзі прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом дані обшуку, проведеного у службовому кабінеті ОСОБА_1, оскільки цей кабінет не належить до його володіння чи власності, а отже, відсутність ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку в ньому не порушує нічиїх прав та не може бути підставою для визнання доказу недопустимим.

ККС вказав, що Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

Тобто законодавцем, крім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

З метою захисту прав та законних інтересів осіб у кримінальному провадженні у системному тлумаченні ч. 2 ст. 233 КПК України під володінням слід розуміти фактичне володіння річчю (майном). Тобто фактичне володіння не варто ототожнювати з правом власності. Такий широкий підхід до розуміння понять «житло», зарахування до «іншого володіння» офісних та службових приміщень, приміщень господарського, виробничого та іншого призначення незалежно від форм власності відповідає й прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Посилання прокурора на те, що дозволу слідчого судді на огляд місця події, а саме службового кабінету ОСОБА_1, який на праві власності належить державі, не потребувалося, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ця позиція суперечить положенням КПК України і практиці ЄСПЛ (рішення від 26 липня 2007 року в справі «Пєєв проти Болгарії»).

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що з клопотанням про дозвіл на обшук чи огляд службового кабінету ОСОБА_1 сторона обвинувачення до слідчого судді не зверталася. При цьому посилання на відсутність заперечень з боку ОСОБА_1 щодо проведення такого огляду не свідчить про його добровільну згоду на проведення вказаної слідчої дії та не є процесуальною гарантією забезпечення права обвинуваченого на захист.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що фактично у володінні ОСОБА_1 здійснювався обшук із застосуванням технічних засобів.

Такий висновок підтверджується безпосередньо прокурором, який вказує у касаційній скарзі, що судами попередніх інстанцій безпідставно визнано недопустимим доказом фактичні дані отримані внаслідок проведення саме обшуку, а не огляду.

На неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, без дотримання відповідних процесуальних гарантій захисту прав та інтересів підозрюваного, неодноразово наголошував Верховний Суд (постанови, ухвалені у провадженнях № 51-1840км20, № 51-6087км19, № 51-1314км20).

Отже апеляційний суд дійшов належного та обґрунтованого висновку про недопустимість як доказу, фактичних даних протоколу огляду від 29 травня 2014 року, не встановив підстав для скасування вироку суду першої інстанції та погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність доказів, які би поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 , у зв`язку із чим правомірно залишив вирок місцевого суду без змін.

 

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео/фото галерея