Інспектори Держпраці не наділені повноваженнями тлумачити умови ЦПД

Дата публікації: нд, 05/31/2020 - 22:59
Інспектори Держпраці не наділені повноваженнями тлумачити умови цивільно – правових договорів укладених між роботодавцем та працівником
 
26 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/5315/19, провадження №К/9901/33438/19 (ЄДРСРУ № 89433373) досліджував питання щодо правомірності тлумачення цивільно – правового договору, укладеного між замовником/роботодавцем та виконавцем/працівником інспекторами Держпраці.
 
За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
 
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
 
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
 
Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
 
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
 
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
 
 
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
 
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. 
 
Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
 
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
 
Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
 
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
 
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
 
З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
 
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
 
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
 
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
 
Верховний Суд зазначає, якщо укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку, не мають ознак нікчемного правочину, то інспектори праці не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору.
 
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23.10.2019 у справі№806/2064/18, від 14 травня 2020 року у справі № 640/1099/19 (ЄДРСРУ № 89251691), від 22 квітня 2020 року у справі № 160/8902/18 (ЄДРСРУ № 88868275)
 
Слід відзначити, що в даній справі не було спростовано волевиявлення сторін на укладення вищевказаних цивільно-правових угод та надання певного виду послуг саме в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах на підставі цивільно-правових угод, а укладання в подальшому з цими особами трудових договорів і розширення штату працівників товариства позивача не свідчить про нікчемність або удаваність цивільно-правових договорів.
 
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
 
З огляду на викладене, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
 
Згідно ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
 
Верховний Суд вважає помилковим висновки суду та контролюючого органу, які зводяться до того, що фізичні особи за цивільно-правовими договорами по суті виконували трудові функції, оскільки цивільно-правові договори не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі.
 
Окремо необхідно наголосити, що податкове навантаження пов`язане з нарахуванням обов`язкових платежів до бюджету на заробітну плату або винагороду за цивільно-правовою угодою однакове, а до компетенції органів Держпраці не входить зобов`язання підприємства або фізичної особи укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнання існуючого між ними договору недійсним.

ВИСНОВОК: В чинному законодавстві передбачено презумпція правомірності та свобода правочину, а отже ніхто, окрім сторін та суду, не має право тлумачити умови договору укладеного між замовником/роботодавцем та виконавцем/працівником, тим більш цими повноваженнями не наділені інспектори держпраці.

 
Виходячи з цього, навіть за умови якщо спірна цивільно – правова угода не відповідає вимогам законодавства, однак сторони наполягають на укладанні саме цього виду правочину, то контролюючий орган не має право стверджувати протилежне, якщо укладені цивільно-правові договори не визнані недійсними в судовому порядку та не мають ознак нікчемного правочину.
Автор: Адвокат Морозов 

Схожі публікації

відео / фото