Коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з фактичними даними у повідомленні про підозру це істотне порушення вимог КПК

Дата публікації: вт, 06/22/2021 - 20:05

 

Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 295/12923/19

 

Ключові тези:

Незважаючи на те, що чинним КПК не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, а тим більше - в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленого до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог статті 278 КПК.

Коли обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, по суті призвів до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що, у свою чергу, порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті «а» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.

 

Обставини справи:

За вироком Богунського районного суду міста Житомира від 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Згідно з вироком, 04 липня 2019 року, близько 20.00 год ОСОБА_1 , перебуваючи у маршрутному таксі № 25, яке рухалося по Київському мосту у напрямку автобусної станції міста Житомира, помітив раніше знайомого йому ОСОБА_2 , після чого, на ґрунті особистих неприязних стосунків, у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , реалізуючи який ОСОБА_1 підійшов до останнього та завдав фізичного болю шляхом здавлення руками голови потерпілого, після чого наніс йому ще декілька ударів кулаками. Внаслідок вказаних злочинних дій ОСОБА_1 заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

 

Касація:

У касаційній скарзі захисник вказує, серед іншого на те, що в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 існує два обвинувальні акти від 16 серпня 2019 року, затверджені одним прокурором, але різні за змістом, у той час, як зміни обвинувачення у судовому розгляді не відбувалось, а сторона захисту була ознайомлена лише з одним із обвинувальних актів.

ККС за результатами касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановив, що за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 125 КК, внесеному до ЄРДР за № 12019060020003120 від 25 липня 2019 року дійсно складено два обвинувальних акта, затверджених однією датою (16 серпня 2019 року) прокурором Житомирської місцевої прокуратури Рибалко О.А. У судовому засіданні прокурор пояснив, що вказані розбіжності між текстами обвинувальних актів є не істотними і не вплинуть на правильність кваліфікації дій ОСОБА_1.

Колегія суддів встановила, що у повідомлені про підозру та в обвинувальному акті, який був вручений ОСОБА_1 , зазначено: «Досудовим розслідуванням встановлено, що 04 липня 2019 року близько 20 години 00 хвилин ОСОБА_1 перебував в маршрутному таксі № 25, де у нього виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день, час, місці та за вказаних обставин, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та без будь-яких пояснень почав крутити голову ОСОБА_2 , чим завдав фізичного болю…»

У той же час в обвинувальному акті, направленому до суду, зазначено: «Досудовим розслідуванням встановлено, що 04 липня 2019 року близько 20 години 00 хвилин ОСОБА_1 перебував в маршрутному таксі № 25, яке рухалося по Київському мосту в напрямку автобусної станції м. Житомира, де помітив раніше знайомого ОСОБА_2 . В цей час, на ґрунті особистих неприязних відносин у ОСОБА_1 виник злочинний умисел направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Реалізуючи свій злочинний умисел, в цей же день, час, місці, а саме у маршрутному таксі № 25, яке проїжджало біля будинку № 95 по вул. Київській м. Житомира, ОСОБА_1 підійшов до ОСОБА_2 та без будь-яких пояснень почав крутити голову ОСОБА_2 , чим завдав фізичного болю…».

Отже, викладення двох обставин, які підлягають доказуванню - місця вчинення кримінального правопорушення та мотиву його скоєння (пункти 1, 2 частини 1 статті 91 КПК) – істотно відрізняються у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому, та обвинувальному акті, направленому до суду.

Суд першої інстанції, з`ясувавши під час судових дебатів наявність двох обвинувальних актів, не ініціювавши, принаймні, службової перевірки даного факту, відновив судовий розгляд, під час якого була вручена копія обвинувального акта, направленого до суду, і, надавши час на підготовку для захисту за таким актом, закінчив судовий розгляд та ухвалив вирок, в якому вдався до суперечливих висновків, а саме: «Суд відкидає доводи сторони захисту про відсутність мотиву у обвинуваченого, оскільки стороною обвинувачення не надано доказів про наявність неприязних відносин між обвинуваченим та потерпілим.

Незважаючи на відповідні доводи сторони захисту в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статті 419 КПК, їх не розглянув.

Згідно з приписами статті 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Концепт належної правової процедури є одним із найзагальнішим і водночас фундаментальним явищем будь-якої демократичної правової держави сучасності.

В доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об`єктивно існуючим обставинам та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 277 КПК повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

У випадку виникнення підстав для зміни раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язані виконати дії, передбачені статтями 278, 279 КПК.

Обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частини 2 статті 291 КПК).

Згідно зі статтею 293 КПК одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи (стаття 337 КПК).

Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (пункт 5 частина 2 статті 291 КПК) по суті є консистенцією усього обвинувального акта.

Відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має значення не тільки для аргументації висновків слідчого, прокурора, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, а також для реалізації права підозрюваного на захист.

Так, якщо мотив вчинення даного правопорушення не впливає на правильність його кваліфікації, то відсутність у сторони захисту відомостей про місце вчинення кримінального правопорушення позбавило її можливості висловити свою думку щодо правильності визначення територіальної підсудності, а, отже, і впевнитися, що суд, який розглядає справу, є судом, встановленим законом, як цього вимагає частина 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на те, що чинним КПК не передбачені наслідки неспівпадіння викладу фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру і обвинувальному акті, а тим більше - в обвинувальних актах, врученому обвинуваченому і направленого до суду, усталена судова практика свідчить про те, що випадки коли обвинувачення, викладене в обвинувальному акті, не збігається з викладом фактичних даних у повідомленні про підозру мають визнаватися істотними порушеннями вимог КПК.

Структурні елементи, які входять до підозри та формалізуються у повідомленні про підозру, мають повністю відтворюватися в обвинувальному акті. У випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або при зміні первинної підозри, слідчий, прокурор зобов`язані знову вручити особі повідомлення про підозру з виконанням вимог статті 278 КПК.

Щодо зазначеного кримінального провадження, коли обвинувальний акт, направлений до суду, не є ідентичним обвинувальному акту, врученому обвинуваченому, та істотно відрізняється від повідомлення про підозру, по суті призвів до ситуації, коли протягом судового розгляду особа була дезінформована в питаннях сутності і характеру обвинувачення, що, у свою чергу, порушує базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті «а» частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставить під сумнів легітимність висунутого обвинувачення.

Колегія суддів вважає, що в рамках існуючої законодавчої концепції виправлення цієї ситуації було б можливим лише шляхом зміни прокурором обвинувачення в суді. Проте, під час судового розгляду прокурором та судом порядку зміни обвинувачення, регламентованого статтями 338, 341 КПК, дотримано не було.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, а ухвалу апеляційного суду та вирок суду першої інстанції скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото галерея