Надання згоди на виїзд за кордон дитини іншому з батьків: практика ВС

Дата публікації: вт, 07/13/2021 - 12:04

 

Постанова Верховного Суду від 12 лютого 2021 року у справі № 520/11708/19

 

Ключові тези:

Надання згоди другого з батьків на перетин дитиною державного кордону є його правом, і таким правом він має користуватися на власний розсуд.

Особа має право як надати згоду на виїзд дитини за кордон іншому із батьків так і відмовити у наданні такої згоди чи відкликати таку згоду.

Разом із тим, механізм відкликання згоди на виїзд дитини за кордон законодавством не врегульований, проте, як зазначалося вище, це не позбавляє особу права вчиняти такі дії.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної прикордонної служби України та Харківського прикордонного загону, в якому просив:

- визнати протиправними дії службових осіб Державної прикордонної служби України, Харківського прикордонного Загону щодо дозволу 03 жовтня 2019 року на виїзд малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі ОСОБА_3 за кордон без дозволу батька ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він надав свою згоду на тимчасовий виїзд до Російської Федерації і у зворотньому напрямку свого сина ОСОБА_4 на відпочинок у період з 10 липня 2019 року по 10 липня 2020 року включно у супроводі матері ОСОБА_3 за кордон із забезпеченням його повернення в Україну.

Після підписання згоди на виїзд сина до Російської Федерації у позивача з`явились побоювання неповернення сина на територію України. Внаслідок чого він нотаріально засвідченою заявою від 17 вересня 2019 року відкликав свою згоду на тимчасовий виїзд.

Вказану заяву направлено до Державної прикордонної служби України.

На переконання позивача, посадові особи прикордонної служби протиправно 03 жовтня 2019 року, без урахування його заяви про відкликання згоди від 17 вересня 2019 року дозволили виїзд неповнолітнього сина в супроводі матері ОСОБА_3.

 

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди вказували, що заборона виїзду осіб за межі України здійснюється відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою КМУ від 17 квітня 2013 р № 280, яким передбачено, що доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом.

Суди зазначили, що позивач не є уповноваженим органом, який має право направляти до Державної прикордонної служби України доручення щодо заборони виїзду з України осіб. Факт направлення на адресу відповідачів нотаріально засвідченої заяви про відкликання згоди не створює будь-якого законодавчо визначеного обов`язку для відповідачів.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що на час вирішення справи син позивача повернувся з Російської Федерації та перебуває на території України.

 

Касація:

ОСОБА_1 в своїй касаційній скарзі вказує, що в даному випадку відсутність згоди на перетин кордону в супроводі одного з батьків від іншого з батьків є підставою для відмови в дозволі перетину кордону дитиною.

КАС зазначив, що ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Стаття 3 вказаного Закону № 3857-XII передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Згідно з статтею 6 вказаного Закону перелічені підстави для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, однією з яких є ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про державний кордон України" пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про прикордонний контроль" під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про Державну прикордонну службу України", іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прикордонний контроль" передбачено, що прикордонний контроль та пропуск через державний кордон громадян України, які не досягли 16 років, здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням вимог частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України.

Під час прикордонного контролю та пропуску через державний кордон осіб, які не досягли 16 років, посадові особи Державної прикордонної служби України здійснюють процедури прикордонного контролю в повному обсязі.

Якщо особу, яка не досягла 16 років, супроводжує лише один дорослий та існують обґрунтовані підстави для того, щоб підозрювати, що особа, яка не досягла 16 років, незаконно перетинає державний кордон, посадова особа Державної прикордонної служби України проводить ретельну перевірку з метою виявлення будь-яких невідповідностей чи суперечностей у наданій інформації.

Аналогічна норма закріплена у п.п.1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, відповідно до яких виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Предметом оскарження у цій справі є дії суб`єкта владних повноважень.

Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналіз законодавства України, що регламентує діяльність Державної прикордонної служби України, вказує на те, що облік заяв батьків про надання дозволу на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон, а також тих, які скасовані з дотриманням процедур, не ведеться. Перевірка вищезазначених документів повинна проводиться з метою визначення їх дійсності, тобто наявності в них необхідних печаток, підписів, елементів захисту від підробок, а особлива увага повинна приділятися наявності згоди одного з батьків.

Як свідчать матеріали справи, приватний нотаріус засвідчив справжність підпису позивача у заяві від 10 липня 2019 року про надання згоди на тимчасовий виїзд до Російської Федерації і у зворотньому напрямку свого сина ОСОБА_2, про що зазначено безпосередньо у заяві.

Також приватний нотаріус засвідчив справжність підпису позивача у заяві від 17 вересня 2019 року про відкликання попередньо наданої згоди на тимчасовий перетин державного кордону у напрямку до Російської Федерації неповнолітнього сина, про що зазначено безпосередньо у заяві.

Таким чином, нотаріус, засвідчуючи справжність підпису у вищезазначених заявах, не посвідчував факти та волевиявлення особи, викладені у документі, а лише підтверджував, що підпис зроблений певною особою. Вказані дії відповідають пункту 6.2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

До обов`язків Державної прикордонної служби України, зокрема, відносяться здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому законом порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю.

Державна прикордонна служба України здійснює перевірку в осіб, які прямують через державний кордон України документів на право виїзду з України.

У разі перетинання державного кордону одним з батьків разом з дитиною, йому слід мати згоду другого з батьків на такий перетин кордону.

У частині 3 статті 313 ЦК України та п.п. 1 пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 йдеться про згоду батьків, як основну умову перетину дитиною кордону, тобто не лише про форму, але й про зміст.

Разом з тим, надання згоди другого з батьків на перетин дитиною державного кордону є його правом, і таким правом він має користуватися на власний розсуд.

Тобто особа має право як надати згоду на виїзд дитини за кордон іншому із батьків так і відмовити у наданні такої згоди чи відкликати таку згоду.

Разом із тим, механізм відкликання згоди на виїзд дитини за кордон законодавством не врегульований, проте, як зазначалося вище, це не позбавляє особу права вчиняти такі дії. У той же час у разі не отримання згоди на виїзд дитини за кордон, інший з батьків не позбавлений права звернутися до суду за отриманням такого дозволу на підставі рішення суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 квітня 2012 року у справі № 1-10/2012 зазначив, що відповідно до частини першої статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, заява позивача про відкликання попередньо наданої згоди на тимчасовий перетин державного кордону у напрямку до Російської Федерації неповнолітнього сина отримана, як Державною прикордонною службою України так і Харківським прикордонним загоном.

Тобто, при перетині 03 жовтня 2019 року неповнолітнього сина державного кордону у супроводі матері Державна прикордонна служба України була обізнана про те, що позивач відкликав свою згоду для виїзду його сина за межі України.

При цьому суди попередніх інстанцій не перевірили чи доводився зміст заяви позивача про відкликання згоди до підлеглих, які безпосередньо здійснюють контроль у пунктах пропуску і чи мали відповідачі можливість здійснити такі дії.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, а рішення окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасував та направив справу на новий розгляд до окружного адміністративного суду.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото галерея