Недотримання суддею вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Дата публікації: ср, 05/12/2021 - 13:47

 

Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 800/331/16

 

Ключові тези:

Звичайне відтворення слідчим суддею в ухвалі доводів слідчого, наведення шаблонних мотивів без дослідження конкретних фактів та аргументів підозрюваного і його захисника, а також без з`ясування можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, може свідчити про недотримання суддею вимог статті 5 Конвенції.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ; правонаступником якої є Вища рада правосуддя (далі - ВРП), в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення ВРЮ від 17 грудня 2015 року № 1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».

На обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем поза межами річного строку давності; відповідач не мав права здійснювати повторну оцінку процесуального рішення та обставин його ухвалення, оскільки такими повноваженнями наділений суд апеляційної інстанції; відповідачем порушено порядок розгляду дисциплінарної справи стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , оскільки ВРЮ прийняла рішення про відкладення розгляду справи з підстав необхідності витребування додаткових матеріалів, які не стосуються дисциплінарного провадження та стали вирішальними для прийняття оскаржуваного рішення. Вважає, що відповідач всупереч частині другій статті 19 Конституції України та частині першій статті 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» розглянув на свій розсуд питання, що не були порушені у встановленому порядку перед ним, у зв`язку із чим вийшов за межі перевірки та предмета розгляду дисциплінарної справи.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 червня 2020 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасував оскаржуване рішення ВРЮ.

Задовольняючи позов, суд мотивував свої висновки тим, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення. Такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції. Отже, ВРЮ зробила передчасний висновок про наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення саме у виді звільнення, оскільки воно є непропорційним характеру допущених суддею процесуальних порушень.

 

Апеляція:

В апеляційній скарзі ВРП вказує, що суд попередньої інстанції залишив поза увагою те, що повноваження стосовно встановлення в діях судді ознак порушення присяги відносилися до виключної компетенції ВРЮ, яка визначала наявність такого порушення, керуючись власною оцінкою відповідних обставин. У дисциплінарній справі стосовно судді ОСОБА_1 було встановлено, що він як слідчий суддя, визначаючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою учасника мирних акцій протесту ОСОБА_2 , не встановив, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із визначених статтею 177 КПК України, а також обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів. Крім цього всупереч вимогам частини сьомої статті 206 КПК слідчий суддя ОСОБА_1 залишив поза увагою та не перевірив обставин застосування до ОСОБА_2 насильства під час затримання, свідомо проігнорувавши наявну у справі медичну довідку та посилання на ці обставини підозрюваного.

Указані обставини, на переконання ВРП, свідчать про те, що слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема висновкам, які цей суд зробив у справі «Луценко проти України», з приводу того, що свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції і у цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству, а також у справі «Хайредінов проти України», у якій ЄСПЛ, констатуючи порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, зауважив, що національні суди, з`ясовуючи питання про те, чи було взяття під варту заявника конче необхідним для забезпечення його присутності в суді та чи не могли інші, менш суворі, заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі, залишили поза увагою, що на момент застосування цього запобіжного заходу він не мав судимості, мав постійне місце проживання та добре налагоджені соціальні зв`язки.

На переконання ВРП, такі дії судді ОСОБА_1 порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.

Велика Палата зазначила, що ВРЮ у своєму рішенні належним чином обґрунтувала висновки про те, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.

Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду враховує, що 21 січня 2021 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Шморгунов та інші проти України» (заява № 15367/14 та 13 інших), в якій заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку поліції, включаючи випадки жорстокого поводження з боку поліції, довільних затримань, необґрунтованого розгону демонстрантів і відсутності ефективного розслідування у зв`язку з серією масових протестів, які мали місце в Україні в період з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року.

Оцінюючи наявність порушень статті 5 Конвенції, ЄСПЛ звернувся до своїх раніше сформульованих mutatis mutandis висновків, зазначивши, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 і 4 є однією з основоположних статей Конвенції, що захищає фізичну безпеку особи і її важливість є першочерговою. Її основною метою є не допустити свавільне або невиправдане позбавлення волі.

Якщо особу позбавляють волі за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, «обґрунтованість» підозри, на якій повинен ґрунтуватися арешт або затримання, є важливою частиною гарантії, передбаченої у статті 5 § 1 (с).

Далі ЄСПЛ нагадав, що поняття «свавілля» в контексті статті 5 Конвенції певною мірою варіюється залежно від виду відповідного утримання під вартою. Один із загальних принципів, встановлених у прецедентній практиці, полягає в тому, що затримання вважатиметься «свавільним» у тих випадках, коли, незважаючи на дотримання положень національного законодавства, з боку влади спостерігався елемент недобросовісності або обману.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ за пунктом 3 статті 5 Конвенції збереження обґрунтованої підозри є обов`язковою умовою для обґрунтованості будь-якого продовження утримання під вартою; однак зі сплином певного часу цього вже недостатньо: Суд повинен встановити (І) чи продовжували інші підстави, на які посилалися судові органи, виправдовувати позбавлення волі та (ІІ), якщо такі підстави були «релевантними» і «достатніми», чи виявляли національні органи влади «особливу обачність» під час здійснення розгляду. Вимога до суду надати відповідні та достатні підстави для затримання - на додаток до збереження обґрунтованої підозри - застосовується вже в момент прийняття першого рішення про взяття під варту - тобто «негайно» після арешту. Обґрунтування будь-якого терміну утримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо продемонстровано владою. Вирішуючи питання про те, слід звільнити чи затримати особу, органи влади зобов`язані розглянути альтернативні способи забезпечення її явки до суду (пункти 459-462 рішення).

Далі, вирішуючи питання про порушення статті 5 Конвенції з урахуванням наведених вище правових висновків, ЄСПЛ, зокрема, взяв до уваги те, що національні суди, обґрунтовуючи утримання заявників під вартою, просто відтворювали або послалися на доводи слідчих. Незважаючи на те, що заявники заперечували вчинення будь-якого злочину і вказували на відсутність будь-яких відповідних доказів у зв`язку із цим, суди не обґрунтували жодних мотивів, чому підозра була обґрунтованою (пункт 468).

Також ЄСПЛ зауважив на поверховості розгляду інших важливих аспектів справ заявників. Зокрема, у справах деяких заявників національні суди в основному спиралися на серйозність пред`явлених заявникам звинувачень і використовували шаблонні доводи, не звертаючись до конкретних фактів і не розглядаючи альтернативні запобіжні заходи. Суди не обгрунтувала ніяких додаткових обставин і не розглянули жодного з конкретних аргументів, висунутих заявниками, які оскаржували їх утримання під вартою, незважаючи на те, що ці аргументи не здавалися несуттєвими або легковажним (пункт 469).

У результаті ЄСПЛ констатував порушення щодо заявників статті 5 Конвенції, і наведені вище обставини щодо неналежного, необ`єктивного, поверхневого вирішення судами питань про застосування до них запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були серед основних підстав для такого висновку.

У справі, яка переглядається, установлені обставини щодо розгляду суддею ОСОБА_1 питання про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є аналогічними описаним вище обставинами у рішенні ЄСПЛ, зокрема стосовно звичайного відтворення суддею в ухвалі доводів слідчого, наведення шаблонних мотивів без дослідження конкретних фактів та аргументів підозрюваного і його захисника, а також без з`ясування можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, що може свідчити про недотримання суддею вимог статті 5 Конвенції.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися за частиною першою статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення (такі ж підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності передбачено й пунктом «а» частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та пунктом «а» частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у чинній редакції), а відтак і про відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) порушенням суддею присяги є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Частиною четвертою статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час прийняття ОСОБА_1 ухвали від 23 січня 2014 року) визначалося, що суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з`їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.

Згідно з пунктом 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

Відповідно до пункту 18 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146, судді можуть бути звільнені з посади тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної посаді, яку вони займають.

Як було зазначено вище, розглядаючи дисциплінарну справу, ВРЮ установила, що, постановляючи ухвалу про обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суддя ОСОБА_1 не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ.

Крім цього, з отриманих з Дарницького районного суду м. Києва на запит члена ВРЮ від 27 листопада 2015 року № 9220/0/915 матеріалів щодо постановлених слідчим суддею ОСОБА_1 ухвал за період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ВРЮ також установила, що, зокрема, ухвалами від 21, 22, 24 січня 2014 року слідчий суддя ОСОБА_1 задовольнив клопотання слідчих та застосував до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Дослідивши ці матеріали, ВРЮ встановила та врахувала у своєму рішенні, що всупереч вимогам пунктів 2, 4 частини першої статті 196 КПК в ухвалах про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зазначено обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів, та посилань на докази, які обґрунтовують ці обставини.

Указане свідчить про наявність ознак системності в діях судді під час постановлення ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно учасників мирних акцій протесту у період гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року.

Суд першої інстанції зауважив, що рішення ВРЮ не містить посилань на таку кваліфікуючу ознаку, як «системність», проте такі висновки не можна визнати обґрунтованими, оскільки саме собою незазначення про «системність» не спростовує того, що ВРЮ у своєму рішенні врахувала наявність однотипних порушень суддею ОСОБА_1 вимог КПК при постановленні ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відносно названих осіб у зазначений період, що за своєю суттю свідчить саме про наявність ознак системності.

Слід зазначити, що ухвали судді ОСОБА_1, постановлені щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , не можна у цьому контексті брати до уваги, оскільки вони стосуються обрання запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою, а стосовно ОСОБА_15 - оскільки його дії кваліфіковано за частиною третьою статті 296 КК.

Разом із цим зазначене не спростовує висновків ВРЮ у частині, що стосується інших осіб.

 

Беручи до уваги наведені обставини у сукупності, ВРЮ обґрунтовано зазначила, що суддя ОСОБА_1 під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. Допущені цим суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що характер допущених суддею процесуальних порушень не свідчить про порушення присяги судді, а містить ознаки дисциплінарного проступку, який на час його вчинення міг би кваліфікуватися як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, зокрема ненаведення достатніх мотивів ухваленого судового рішення.

У цьому випадку за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 встановлено обставини, несумісні зі статусом судді, зокрема те, що допущені ним порушення порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Такі висновки ВРЮ зробила з урахуванням всієї сукупності встановлених обставин, а не лише на підставі оцінки достатності наведених суддею мотивів ухваленого судового рішення.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ВРЮ належним чином обґрунтувала свій висновок про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги та їх достатність для внесення подання про звільнення його з посади судді.

 

Велика Палата апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнити. Рішення Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 24 червня 2020 року скасував. Ухвалив нове рішення, яким відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Вищої ради юстиції.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

Україна підписала конвенцію про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах
Цінність людської свободи в країні – 142 грн. на день…
Стягнення аліментів на повнолітню дитину що продовжує навчання
Суди розглядатимуть кримінальні провадження онлайн з певними винятками
"Судилище" над А. Мазуром, растрощившем авто у Соломенского суда - адвокат И. Серков
Судей хотят привлекать к уголовной ответственности за предвзятое судебное решение
Позивачі у справах про захист прав споживачів звільнені від сплати судового збору
Чи є поняття "отримання" тотожним поняттю "вважається врученим" у розумінні ПК
Директор-засновник не зобов’язаний укладати трудовий договір та виплачувати собі зарплату - рішення
Чи може порушення вважатись повторним, якщо рішення щодо першого оскаржується в апеляційному суді?

відео / фото галерея