Особливості прийняття спадщини у випадку пропущення передбачених законом строків

Дата публікації: сб, 05/08/2021 - 18:06

 

Процедура спадкування є досить чітко врегульованою цивільним законодавством. Її порядок є суворим та вимагає обов’язкового дотримання всім законодавчо визначених умов, аби безперешкодно та якнайшвидше закрити питання зі спадком. Не виключенням є і строки. 

Більшість строків у спадковій справі є визначеними та прямо встановленими Цивільним кодексом України. Одним з центральних строків можна вважати строк на прийняття спадщини.  

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, тобто смерті особи, і закон встановлює для спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Саме таким є порядок реалізації особи права на спадщину.

Проте, на практиці дуже частими є випадки, коли особа внаслідок різних обставин пропускає встановлений законом строк для прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1272 Цивільного кодексу України, якщо спадкоємець протягом встановленого шестимісячного строку, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Законодавством передбачено право особи, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В такому випадку у спадкоємця виникає обов’язок доведення поважності причин пропуску строку, тягар якого покладений виключно на таку особу. 

Із практики, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини може бути застосований на розсуд суду у випадках, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та якщо ці обставини визнані судом поважними.

Аналогічний правовий висновок викладено у сталій практиці Верховного Суду України, зокрема у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі №643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18), від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 (провадження № 61-14038св20), від 03 березня 2020 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20).

Важливий висновок було зроблено Верховним Судом у Постанові від 15.04.2021 року справа №591/1271/18(провадження №61-195св21). Відтак, Суд зазначив, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Про свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права та поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини у випадку доведеності факту необізнаності спадкоємця про існування заповіту вказано також у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.


         Отже, пропущення строку прийняття спадщини не є виключним та рідким випадком. Насправді, такі ситуації трапляютсья дуже часто, а тому справи розглядаються досить швидко та без зайвого клопоту. Важливо, мати дійсно обґрунтовану позицію в частині підстав пропущення строку, навести суду допустимі докази, форма та види яких є абсолютно необмеженими. 

         Як вбачається із позиції Верховного Суду необізнаність особи у наявності заповіту беззаперечно вважається поважною. Проте, поряд з цим виникає питання доказування такої обставини. Зокрема, аргументованим буде факт того, що особа проживала окремо від спадкодавця та не була обізнана у його намірах складати заповіт, не мала безпосереднього зв’язку з ним в період часу, коли він був складений. 

         Процедура спадкування завжди була і залишається складною та багатогранною, тому під час вирішення питання про спадок необхідно бути уважним та все ж триматися в межах визначених законодавством строків.

 

Адвокат Андрій Шабельніков

Схожі публікації

відео / фото галерея