Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (інфографіка)

Дата публікації: вт, 11/26/2019 - 11:40

Сімейний кодекс України регламентує, що майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Що саме законодавець відносить до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя? Ним може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а саме: заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором, укладеним в інтересах сім'ї, речі для професійних занять, такі як музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо, що були придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Однак зазначений перелік не є вичерпним.

Якщо майно дружини чи чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, або затрат другого з подружжя, воно, у разі спору, може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У той же час якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а розпоряджаються вони таким майном за взаємною згодою. Поряд з тим, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Під час вирішення спору між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання.

Сімейний кодекс відносить до особистої приватної власності дружини, чоловіка таке майно:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України;

6) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

7) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Однак в такому випадку слід зазначити, що суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

8) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

9) страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них;

10) майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин (цей факт також встановлюється рішенням суду);

11) частка у майні відповідно до розміру внеску, у придбання якого вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя.

Щодо поділу боргових зобов’язань подружжя, то в правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року (справа № 6-539цс16) зазначено, що у випадку укладення одним із подружжя договору в інтересах сім'ї, то такий правочин створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Сімейним кодексом України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Таке майно дружина і чоловік мають право розділити за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Справи щодо поділу спільного майна подружжя розглядаються місцевими загальними судами в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства за місцезнаходженням майна або його основної частини (з приводу поділу нерухомого майна) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування відповідача (з приводу поділу рухомого майна).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано, а до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується загальна позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

При поданні позову сплачується судовий збір у розмірі одного відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Якщо у Вас наявний цивільний чи адміністративний спір - звертайтеся для консультацій за номером гарячої лінії безоплатної правової допомоги 0 800 213 103, або до найближчої точки доступу до безоплатної правової допомоги.

 

майно

 

база

 

тел

 
Заступник начальника відділу комунікацій та правопросвітництва
Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві
Діана Мєшкова

Схожі публікації

Галерея (відео/фото)