Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником

Дата публікації: пт, 09/03/2021 - 10:48

 

Постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19

 

Ключові тези:

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 , ОСОБА_4, третя особа – Перший відділ державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області, про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту.

Позов мотивований тим, що позивач перебувала у шлюбі зі ОСОБА_3 з 31 грудня 1983 року по 10 травня 2011 року. За час шлюбу на підставі договорів купівлі-продажу від 28 вересня 2007 року вони придбали земельну ділянку, загальною площею 0,1057 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0063) та земельну ділянку, загальною площею 0,1059 га (кадастровий номер 7324589700:02:001:0065), цільове призначення яких для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: с. Тисовець Сторожинецького району Чернівецької області. На підставі рішення Тисовецької сільської ради від 25 серпня 2010 року передано у власність земельну ділянку, загальною площею 0,2640 га, цільове призначення якої для іншої комерційної діяльності (для розміщення торгово-розважального центру). На вказаній земельній ділянці ними було збудовано торгово-розважальний комплекс, який був зданий в експлуатацію та оформлено на нього право власності після розірвання шлюбу. Тобто, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, а 1/2 частина вказаного майна належить ОСОБА_1 на праві власності.

Постановою державного виконавця під час примусового виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу, було накладено арешт на все нерухоме майно, зокрема, вищевказані земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс.

Оскільки, земельні ділянки та торгово-розважальний комплекс, на які накладений арешт, належать подружжю ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, то кожний з них має право на 1/2 частку в цьому майні.

 

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні, надав суду відзив в якому зазначив, що заявлений позов ОСОБА_1 є нічим іншим, як домовленістю між членами колишнього подружжя з метою зменшення частки майна боржника ОСОБА_3, на яке можливо звернути стягнення в рамках примусового виконання виконавчого листа № 727/4714/17 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь коштів. Також вказав, що позивач не могла брати та не брала участі в придбанні спірного майна. Тому, спірне майно було придбане виключно за особисті кошти ОСОБА_3 та є його особистим майном, а не спільним майном подружжя.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи щодо того, що спірне нерухоме майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає визнання права власності за позивачем на 1/2 частину цього майна. Колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги відносно того, що позов ОСОБА_1 є намаганням уникнути майнової відповідальності по примусовому виконанню рішення суду про стягнення заборгованості за отримані та неповернуті кошти її чоловіком ОСОБА_3 не заслуговує на увагу, оскільки позивачем обрано ефективний спосіб захисту порушеного права, що було прийнято до уваги судом першої інстанції. Відповідно до положень статті 60 СК України діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним за час перебування в шлюбі, де їх частки є рівними, і ця презумпція може бути спростована лише одним із подружжя, на якого покладається тягар доведення протилежного. Водночас, ніхто з подружжя ОСОБА_3 в суді першої інстанції не заперечував щодо набуття ними майна за спільні кошти та щодо рівності їх часток в цьому майні.

 

Касація:

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що відновлюючи подружні відносини та скасовуючи заочне рішення суду про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно, що є зловживанням правом. Спірне майно з часу його передачі державним виконавцем кредитору за іншим спором, втратило статус спільного майна подружжя, вибуло з власності боржника, так само як із власності «відновленого подружжя» на підставі виконавчих дій, тобто у спосіб, передбачений законом, а тому не може бути предметом поділу.

КЦС вказав, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

  • особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
  • наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
  • враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), на яку посилався ОСОБА_2 в касаційній скарзі, зазначено, що «згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

 

У справі, що переглядається:

  • очевидно, що учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження в справі про розірвання шлюбу, після пред`явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
  • суди не звернули увагу на те, що заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява ОСОБА_3 про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення - після звернення ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості зі ОСОБА_3;
  • відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги визнавали, суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом;
  • за таких обставин, суди зробили неправильний висновок про задоволення позовних вимог. Тому судові рішення належить скасувати та в позові відмовити.

 

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував. У задоволенні позовних вимог відмовив.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото