Право батька на особисте спілкування з дитиною: нова практика Верховного Суду

Дата публікації: ср, 08/19/2020 - 11:03

 

Однією з найпоширеніших категорій сімейних спорів є справи про встановлення порядку спілкування батька з дитиною після розірвання шлюбу батьків. Як і в будь-якому спорі, який стосується дитини, її інтереси повинні мати першочергове значення. У той же час, навіть у практиці Верховного Суду (далі - ВС) зустрічаються досить спірні рішення. Пропоную розглянути, як на сьогодні ВС розглядає цю категорію справ і на що варто звернути особливу увагу.

Наприкінці червня 2020 року була опублікована постанова Касаційного цивільного суду ВС у справі № 754/9026/16-ц, на мою суб'єктивну думку, з незвичайним формулюванням. В рамках цієї справи батько подавав позов про визначення способу участі у вихованні доньки і просив суд встановити графік особистих зустрічей з дитиною. Суди задовольнили позов частково, вказавши при цьому, що зустрічі можуть проводитись виключно в присутності матері.

 

У постанові ВС вказав:

"Проведення зустрічей батька з дочкою без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між батьком і дитиною відсутній стійкий психологічний зв'язок і дитина, з огляду на її вік і тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача, як батька".

Суд першої інстанції встановив, що з моменту розірвання шлюбумати систематично перешкоджає батькові у виконанні обов'язків по вихованню дочки, у спілкуванні з нею, чим порушує права як батька, так і дитини, зокрема, право дівчинки на особисте спілкування з батьком.

Батько просив суд встановити графік особистого спілкування з дочкою: щотижня в понеділок, середу і п'ятницю з 17.00 до 19.00, для відпочинку і оздоровлення дитини в літній період - один місяць, в зимовий період - два тижні.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва позовні вимоги батька були задоволені частково, визначено такий графік спілкування батька з дочкою: щотижня в понеділок, середу і п'ятницю з 17.00 до 19.00. в присутності матері. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Батько оскаржив таке рішення суду в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2019 рокуапеляційну скаргу батька відхилив, а рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Батько намагався захистити своє право на особисте спілкування з дочкою і у Верховному Суді. Однак, 23 червня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі ВС відхилив касаційну скаргу батька і залишив рішення судів без змін.

Очевидно, що таке рішення судів може привести до того, що стійкий психологічний зв'язок дівчинки з батьком так і не буде відновлений, і дитина не зможе сприймати позивача як одного зі своїх батьків, який бере участь в її житті і вихованні нарівні з матір'ю. Я вже не кажу про те, що суд порушив / обмежив права батька і доньки, і що в подальшому, "завдяки" такому рішенню, у дитини може виникнути неправильний світогляд. Це може призвести до психологічних проблем у дитини, що ніяк не може відповідати найкращим інтересам дитини, до яких повинен прагнути суд.

На мій погляд, таке питання не може вирішуватися без висновків спеціаліста із спеціальними знаннями дитячої психології, а, як нам усім відомо, суд не володіє такими знаннями. Навіть мені, не спеціалісту, очевидно, що більш розумно було б визначити "перехідний" період тривалістю 1-1,5 року, під час якого між дитиною і батьком встановилися б родинні і довірчі відносини. У цей період присутність матері на зустрічах була б цілком виправданою та доцільною. Після того, як дівчинка звикла б до батька, зустрічі можна було б проводити без присутності матері. Таким чином, було б реалізовано право дитини і батька на особисте спілкування.

Більш того, ВС у своїй постанові сам вказав, що для налагодження довірчих відносин між батьком і дитиною потрібен час, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування і формування емоційної прихильності дочки до батька. Суди також встановили, що спілкування дівчинки з батьком відповідає її найкращим інтересам, а батько підтвердив своє бажання брати в житті дитини найактивнішу участь.

 

На жаль, в рамках цієї справи суди не взяли до уваги принцип рівності ролей батька і матері у вихованні дитини. Хоча цей принцип відображений не тільки в українському законодавстві, але і в міжнародних актах:

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції, держави-учасники поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками,підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. Аналогічна норма відображена в ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства».

Статтею 157 Сімейного кодексу (далі - СК) України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з дитиною.

Відповідно до статті 159 СК України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Із загальнодоступних судовий рішень у справі №754/9026/16-ц можна визначити, що дитині не менше 6 років, а це означає, що в силу свого віку дівчинка вже може проводити деякий час без присутності матері. Крім того, в рішеннях судів відсутня мотивація,чому після налагодження довірчих відносин спілкування батька з дочкою не може відбуватися без присутності матері.

Цікаво, що раніше судова практика була більш лояльною до батьків, які підтверджували своє бажання брати участь в житті дитини. ВС часто змінював рішення судів першої та апеляційної інстанцій і, навпаки, встановлював порядок зустрічей дитини з батьком без присутності матері.

Наприклад, в постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 753/15487/18 ВС вказав: при наявності конфлікту між батьками зустрічі одного з батьків з дитиною доцільно проводити без присутності другого з батьків, особисті конфліктні відносини між сторонами не повинні порушувати інтереси дітей, спричиняти на них негативний вплив.

У постанові від 28 січня 2019 року по справі № 619/3051/17 ВС зробив висновок, що батько має право особисто брати участь у вихованні дитини та зустрічатися з нею без присутності матері або інших осіб.

Про право батьків на спілкування з дітьми та важливість ролі батька в своїх рішеннях неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, в рішенні по справі «A.V. проти Словенії» (заява № 878/13) ЄСПЛ нагадав, що згідно зі ст. 8 Конвенції держава несе позитивні зобов'язання щодо «ефективної поваги» до сімейного життя. Зокрема, в справах, що стосуються права контакту одного з батьків, держава зобов'язана вживати заходів з метою возз'єднання батьків зі своїми дітьми і сприяти такому возз'єднанню. У зазначеній справі ЄСПЛ присудив батькові-заявнику, який втратив право на особистий контакт зі своїми дітьми, 20 тис. євро компенсації за моральну шкоду.

Виходячи з перерахованого вище, напрошується висновок, щобатько має право на безпосередню участь в житті і вихованні дитини та на зустрічі з дитиною без присутності матері. Згідно із законодавством, суд може обумовити зустрічі батька з дитиною присутністю матері або іншої особи, тільки якщо в процесі розгляду справи буде встановлено, що особисте спілкування з батьком може негативно вплинути на дитину, та/або нашкодити її розвитку. Якщо ж суд без вагомих на те причин встановлює графік зустрічей батька з дитиною при постійній присутності матері, то, очевидно, що це не сприяє ефективній реалізації права дитини і батька на особисте спілкування. Більше того, такий порядок зустрічей може стати підґрунтям для зловживань з боку матері, яка може продовжувати перешкоджати батькові в налагодженні близьких відносин з дитиною. Також такий приклад може стати стимулом для інших батьків, з ким проживає дитина, не давати можливість другому з батьків спілкуватися з дитиною, в результаті чого може виникнути повна відсутність емоційного зв'язку з дитиною.

Однак, навіть в таких складних ситуаціях, і навіть за наявності рішення ВС, батько завжди має право через деякий час вимагати через суд змінити спосіб його участі у вихованні дитини. Таке звернення вимагає ретельної підготовки і збору доказів. Але вузькоспеціалізовані юристи у сімейних справах знають, як грамотно реалізувати даний процес, щоб мати хорошу перспективу для виграшу справи.

Нам залишається тільки сподіватися, на те, що в подальшому українські суди будуть більш послідовними і залучатимуть фахівців зі знанням дитячої психології, особливо, при розгляді справ, які безпосередньо стосуються прав та інтересів дітей, а Велика палата ВС, при розгляді подібних справ, відступить від сумнівної практики, приклад якої я проаналізувала вище.

Таліна Кравцова, партнер юридичної фірми "Астерс"
ЮРЛІГА

Схожі публікації

відео / фото