Про кваліфікацію дій як опору працівникам правоохоронного органу

Дата публікації: ср, 02/17/2021 - 18:35

 

Особу було засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.342 та ч.2 ст.345 Кримінального кодексу України (далі – «КК України»). Так, суд визнав особу винною в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків, а також у погрозі насильством та умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, призначив засудженому покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст.75 КК України звільнив від відбування покарання з випробуванням.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали доведеним, що особа, погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинила конфлікт з інспекторами патрульної поліції, які під час патрулювання виявили порушення нею Правил дорожнього руху (далі – «ПДР»). Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред’явити документи на транспортний засіб та на право водіння ним, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі захисник вказував на те, що суди проігнорували факти, які вказують на відсутність у діях особи складу інкримінованих йому злочинів, оскільки його дії були спровоковані незаконними діями працівників поліції. Так, сторона захисту посилалася на те, що оскільки засуджений не порушував ПДР, то вимога поліцейських надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов’язку їй підкоритися, а відповідно і дії, спрямовані на ухилення від виконання такої незаконної вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

Постановою Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 20.10.2020р. у справі №444/2115/17 касаційні скарги захисника та засудженого були задоволені частково, ухвалу апеляційного суду було скасовано і призначено новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції доводи, викладені в касаційній скарзі, не визнав обґрунтованими. Суд зазначив, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Тому наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред’явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтями 342 та 345 КК України.

Проте Верховний Суд зауважив, що вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» у визначенні статті 342 КК України, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред’явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв’язку із цими вимогами. Так, дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК України. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК України, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров’я особи.

Для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні статті 342 КК України і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду слід взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у матеріалах справи є показання свідка, а також відеозаписи з нагрудної камери поліцейського та з телефону свідка, які не підтверджують будь-яких погроз або нецензурної лайки з боку засудженого на адресу поліцейських до того моменту, поки поліцейські не почали застосовувати силу. Відповідно до цих доказів, хоча засуджений під час спілкування з поліцейськими і вступив з ними в суперечку, оспорював законність їхніх дій і цілком правомірно вимагав від них пред’явити посвідчення, й робив це в дещо зухвалій манері, однак його поведінка не була ані насильницькою, ані агресивною.

Суд касаційної інстанції вказав, що з’ясування цього аспекту події є важливим для з’ясування питання, чи було застосування сили та спеціальних засобів до засудженого виправданим в обстановці, що склалася, чи був засуджений завчасно попереджений про можливе застосування до нього сили або чи було таке попередження невиправданим чи неможливим через загрозу життю та здоров’ю поліцейських або можливість настання інших тяжких наслідків.

Також у рішенні суду першої інстанції відсутні висновків щодо інших обставин, важливих для висновку про наявність або відсутність складу злочинів, передбачених статтями 342 та 345 КК України, зокрема наявність чітко висловленої вимоги, наявність відмови її виконати тощо.

 

Адвокат Игорь Дудник

Схожі публікації

відео / фото