Протидія невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського

Дата публікації: пн, 11/30/2020 - 10:37

 

Постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 444/2115/17

Ключові тези:

Вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.

Дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК.

Обставини справи:

Жовківський районний суд Львівської області вироком від 21 лютого 2018 року визнав ОСОБА_1 винуватим в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання тим службових обов`язків, а також у погрозі насильством та умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, призначив йому покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням.

Суд визнав доведеним, що 4 березня 2018 року з 12:44 по 12:50 у смт Куликів Жовківського району Львівської області ОСОБА_1 , погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора ОСОБА_2 , заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 10 липня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Касація:

Засуджений в своїй касаційній скарзі вказує, що суди проігнорували факти, які вказують на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому злочинів, оскільки його дії були спровоковані незаконними діями працівників поліції.

Також засуджений вказує, що суд першої інстанції неправильно оцінив дані, що містяться у записах з відеореєстраторів поліції, а також показання свідка ОСОБА_5 та висновок експерта щодо тілесних ушкоджень у потерпілого.

ККС вказав, що, вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи «опору» в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.

Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

Слід брати до уваги, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського, не можуть кваліфікуватися як опір за статтею 342 КК. Якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

Для того, щоб провести не завжди очевидну межу між опором у значенні статті 342 КК і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, суду слід взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського з боку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

Для цього слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, стаття 29 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад опору, суд має переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

еруерКрім іншого, стаття 43 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський заздалегідь попередив особу про намір застосувати фізичну силу і особі було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського.

Це положення звільняє поліцейського від цього обов`язку лише в разі, якщо зволікання із застосуванням сили може спричинити посягання на життя і здоров`я особи та/або поліцейського чи інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим.

У випадку застосування поліцейським сили без попередження суд має визначити, чи не зумовлені дії особи інстинктивною реакцією на несподіване для неї насильство і намаганням відвернути небезпеку для життя і здоров`я.

Ці ж міркування мають братися до уваги також при оцінці наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтею 345 КК.

 

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково. Ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото