Питання позбавлення матері батьківських прав

Дата публікації: вт, 05/18/2021 - 09:38

 

 

Постанова Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 2-3897/10

 

Ключові тези:

Відповідно до частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. В даному випадку вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Дитина в силу свого віку та рівня розуміння, здатна усвідомити протиправний характер діянь матері, які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями. Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати його залишила та відмовилась від нього, завдає дитині душевних страждань.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини.

ОСОБА_1 просив суд стягнути із ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини-інваліда ОСОБА_2, у твердій грошовій сумі в розмірі 13 750 грн щомісячно із часу пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття, а також на відшкодування моральної шкоди, завданої дитині-інваліду ОСОБА_2, стягнути із відповідача 960 501 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася життям, не приймала участі в матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. Син ОСОБА_2 народився із вродженими вадами здоров`я, є інвалідом з дитинства, а отже потребує постійного догляду та піклування, забезпечення спеціальним медичним доглядом і лікуванням, необхідністю придбавати коштовні медичні препарати та обладнання, що призводить до витрат на дитину в сумі понад 10 000 грн на місяць. Внаслідок цього позивач змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати та утримувати свого сина. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, оскільки придбає коштовне майно, має грошові кошти від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном.

Також посилаючись на положення статей 23, 1167 ЦК України зазначав, що в результаті протиправної поведінки відповідача малолітній дитині – ОСОБА_2, була завдана моральна шкода, яка полягає у тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням його прав та розмір якої він оцінює у 960 501 грн.

 

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що спірні правовідносини регулюються нормами СК України, які у даному випадку не допускають стягнення моральної шкоди. Посилання позивача на приписи статті 1167 ЦК України суд вважав хибними, оскільки між сторонами виник спір з приводу стягнення аліментів, а не завданої шкоди.

 

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 травня 2019 року скасовані та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_2 у розмірі 5 000 грн щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 12 травня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.Вирішено питання про судові витрати.

Колегія суддів вважала, що судом першої інстанції при визначені розміру аліментів не в повній мірі враховані приписи статті 182 СК України, зокрема факти придбання відповідачем трикімнатної квартири, продажу іншого нерухомого майна, наявності грошей на банківському рахунку, неодноразових поїздок за кордон.

Вирішуючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_3 завідомо знехтувала життєвими потребами малолітнього і хворого сина, позбавила його материнської любові та матеріального утримання, що призвело до суттєвого порушення прав дитини і потягнуло за собою спричинення значної моральної шкоди. При цьому, ОСОБА_1 фактично 10 років самостійно виховує і утримує хворого сина ОСОБА_1 , який переніс 5 нейрохірургічних операцій, потребує постійного догляду та перебуває без материнського піклування, ласки. Колегія суддів вважала, що право на відшкодування моральної шкоди завданої порушенням прав особи передбачено, зокрема статтею 23 ЦК України.

 

Касація:

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що її позбавлено батьківських прав і відповідно до приписів статті 166 СК України вона втратила особисті немайнові права щодо дитини та звільнена від обов’язків щодо її виховання.

Батьки та дитина є учасниками сімейних відносин (частина друга статті 2 СК України).

Відповідно до частин першої-другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно частини першої статті 143 СК України мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов`язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2010 року у справі № 2-5210/10 за позовами ОСОБА_11 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, останню позбавлено батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_2, у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 не забрала дитину із пологового будинку без поважної причини і протягом шести місяців не виявляла щодо неї батьківського піклування, а крім того ухиляється від виконання своїх зобов`язань по вихованню дитини.

 

Вказане рішення суду у справі № 2-5210/10 набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином факт ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_2 є доведеним.

Відповідно до частини четвертої статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

В даному випадку вираз «відповідальності, встановленої законом» не обмежується застосуванням до правопорушника виключно наслідків, передбачених Сімейним кодексом України, та видом такої відповідальності може бути, у тому числі, покладення на особу обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду (за умови її доведення), яка згідно пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

ОСОБА_1 , як батько малолітнього ОСОБА_2 , мав право звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини, зокрема і в силу положень частини другої статті 154 СК України.

ОСОБА_2, 2010 року народження, як на час заявлення його законним представником у 2018 році позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, так і на час ухвалення апеляційним судом у 2020 році оскарженої постанови, в силу свого віку та рівня розуміння, здатен усвідомити протиправний характер діянь ОСОБА_3, які стали підставою для позбавлення її батьківських прав та відчувати душевні страждання пов`язані із цими діяннями.

Очевидно, що усвідомлення того факту, що рідна мати його залишила та відмовилась від нього, завдає ОСОБА_2 душевних страждань, які ще більш загострюються на фоні наявних у дитини захворювань.

Колегія суддів вважає, що в цій частині факт завдання моральної шкоди дитині доведено, що було правильно враховано апеляційним судом.

Разом із тим, при вирішені питання в частині відшкодування моральної шкоди, завданої ухиленням ОСОБА_3 від виконання обов`язку по утриманню дитини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України).

За змістом частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Діяння ОСОБА_3, яка не виконувала свій обов`язок по утриманню дитини, є протиправними, однак факт завдання такими діяннями моральної шкоди дитині підлягає доведенню.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів в цій частині, зокрема щодо обізнаності та усвідомлення дитиною відсутності матеріального утримання з боку матері, наявності у зв`язку із цим душевних страждань дитини та причинного зв`язку між такими стражданнями та відсутністю утримання з боку матері, рівня забезпеченості потреб дитини батьком, впливу відсутності утримання з боку матері на можливість розвитку дитини, забезпечення її потреб тощо.

Посилаючись при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на те, що така шкода завдана не тільки дитині, а й батьку - ОСОБА_1, апеляційний суд не звернув уваги, що ОСОБА_1, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, в остаточній редакції позову не заявляв вимог про відшкодування завданої йому моральної шкоди, а просив стягнути із ОСОБА_3 моральну шкоду завдану саме дитині - ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на зміст і обґрунтування позовних вимог, встановлені судами попередніх інстанцій обставини та досліджені ними докази, враховуючи вимоги розумності і справедливості, Верховний Суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2, в сумі 20 000 грн.

 

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково. Постанову апеляційного суду змінив, шляхом зміни її мотивувальної частини з урахуванням висновків цієї постанови Верховного Суду. В іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото галерея