Щодо обмежувального припису про заборону наближення до місця проживання особи

Дата публікації: ср, 05/26/2021 - 12:10

 

Постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 522/19426/20-ц

 

Ключові тези:

Визначальним у цій справі про видачу обмежувального припису є не сама конфліктна ситуація, що виникла між сторонами, і не сам існуючий між ними майновий спір, а є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і така поведінка, дія містить ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Обмеження права власника квартири розпоряджатися своїм майном не є підставою для скасування судового рішення, так як тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_5 з 21 жовтня 2006 року по 09 квітня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_2. Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом з нею у квартирі АДРЕСА_1, яка на праві спільної часткової власності належить їй та ОСОБА_5 , по 1/2 частці кожному. Наразі між нею та її колишнім чоловіком існує невирішений по суті майновий спір щодо цієї квартири, справа № 522/24929/15-ц за позовом ОСОБА_5 до неї знаходиться на розгляді в Одеському апеляційному суді. Незважаючи на це, 23 жовтня 2020 року за її з донькою відсутності у квартирі ОСОБА_3 (колишня свекруха) та ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 і вітчим колишнього чоловіка) самовільно вселилися у квартиру та повідомили її, що у цій квартирі тепер також будуть проживати й вони. З цього часу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 налаштовують малолітню доньку проти неї, у присутності дитини систематично негативно висловлюються у її бік, ображають, погрожують, залякують, провокують сварки, внаслідок чого у неї та дитини погіршився психологічний стан. Донька відчуває глибокі психологічні страждання, оскільки в силу свого віку болісно сприймає конфлікт між нею, її матір`ю, та бабусею - ОСОБА_7 , ініціатором якого є остання. Через систематичне психологічне насильство, нервові зриви, донька відвідує психолога та постійно перебуває у пригніченому стані. Вказане систематичне психологічне насильство негативно вплинуло на розвиток малолітньої ОСОБА_2 , оскільки з 23 жовтня 2020 року і по теперішній час ситуація не змінилась, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відмовляються покинути її та доньки місце проживання, тим самим тільки погіршують стан психічного здоров`я останніх та продовжують психологічне знущання над ними.

 

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, просила суд видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та покладення на них обов`язків:

- заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4, перебувати у квартирі АДРЕСА_1 з постраждалими особами: ОСОБА_2, ОСОБА_1 строком на шість місяців.

- заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися не ближче ніж на 30 метрів до місяця проживання постраждалих осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, строком на шість місяців.

 

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року у складі судді Чернявської Л. М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Конфліктна ситуація у квартирі, де мешкає ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною, штучно створена обома сторонами (заявником та заінтересованими особами), оскільки вони мають один до одного майнові претензії щодо нерухомого майна і не вирішений по суті спір щодо нього, який перебуває на розгляді у суді.

 

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, апеляційний суд врахував вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір`ю і вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_5, з іншого боку, кожен з яких має на праві власності власне житло, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити заяву про видачу обмежувального припису строком на чотири місяці.

 

Касація:

Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у справі № 522/24929/15-ц зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно зі статтею 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

КЦС вказав, що основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, апеляційний суд правильно зазначив, що визначальним у цій справі є не сама конфліктна ситуація, що виникла між сторонами, і не сам існуючий між ними майновий спір, а є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і така поведінка, дія містить ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що районний суд, встановивши факт словесних образ на адресу заявника та пригніченість емоційного стану і психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога від 27 жовтня 2020 року, помилково не вжив в якості протидії домашньому насильству у формі психологічного насильства такий передбачений захід, як обмежувальний припис.

Врахувавши вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір`ю і вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_5, з іншого боку, кожен з яких на праві власності має власне житло, апеляційний суд, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, дійшов правильно висновку про необхідність вжиття заходу, як обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувати у спірній квартирі, а також наближатися не ближче, ніж на 30 метрів до місця проживання або будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, якими є ОСОБА_2 і ОСОБА_1.

При цьому Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, який, врахувавши принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вважав за необхідне видати обмежувальний припис строком на чотири місяці.

Посилання касаційної скарги на обмеження права власника квартири розпоряджатися своїм майном не є підставою для скасування судового рішення, так як тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

Верховний Суд касаційні скарги залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду залишив без змін.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото галерея