Верховний суд роз'яснив, що вважається оригіналом електронного документа

Дата публікації: чт, 10/21/2021 - 10:52

 

Праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

При цьому не взяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/17662/19.

 

Обставини справи

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ «В» про стягнення 987 320, 71 грн заборгованості за поставлену теплову енергію у гарячій воді, 242 444, 64 грн інфляційних втрат, 78 801, 39 грн 3% річних.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у позові відмовлено в повному обсязі.

 

Висновок Верховного Суду

Правовий аналіз положень статті 96 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що оригінал електронного доказу – це первинна інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, та яка є основою для відтворення і копіювання.

Чинним законодавством визначено поняття оригіналу електронного документа. Оригіналом електронного документа згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (положення якого, як встановив суд апеляційної інстанції, підлягають застосуванню до спірних правовідносин) вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до цього Закону.

При цьому чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронних доказів, зокрема поданих у паперових копіях, ураховуючи також те, що деякі з таких доказів (відео, звукозаписи) не можуть бути відображені у паперовому вигляді.

Водночас відповідно до частини 2 статті 97 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи або після набрання чинності судовим рішенням, а в матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

Отже, системний аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що копії електронних доказів може засвідчувати безпосередньо суддя, але після дослідження оригіналу електронного доказу.

У контексті наведеного, колегія суддів також врахувала правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 02.07.2020 у справі №922/2315/19.

Частиною 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, в силу приписів частин 3 та 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини 8, 10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, не витребувавши у позивача оригіналу електронного доказу, необґрунтовано вказав на те, що позивачем не надано суду електронні докази, у зв`язку з чим передчасно дійшов висновку, що роздруковані облікові картки (табуляграми) не є копіями електронного доказу.

Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВС від 23.09.2021 у справі №910/17662/19 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99818578.

 

Юридичне бюро "Лінія права"

Схожі публікації

відео / фото