Відчуження нерухомого майна де проживає неповнолітня дитина: коли не потрібна згода органів опіки і піклування?

Дата публікації: вт, 04/13/2021 - 23:40

 

Постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 385/1598/18

 

Ключові тези:

Вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинку.

Позов обґрунтований тим, що вона зареєстрована проживає в будинку на АДРЕСА_1, разом зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Цей житловий будинок належав матері її батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме бабі малолітньої ОСОБА_3.

У вказаному будинку також зареєстрована та проживає мати ОСОБА_1 – ОСОБА_6 та брат ОСОБА_5, що підтверджується копією домової книги та довідками Гайворонської міської ради від 05 жовтня 2018 року № 3937 та від 02 жовтня 2018 року № 3879.

27 березня 2018 року приватний нотаріус Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховська Т. С посвідчила та зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 422 договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 (бабою дитини) та ОСОБА_4 (тіткою позивача), яка є дочкою ОСОБА_3.

Оспорюваний договір дарування житлового будинку підлягає визнанню недійсним, оскільки обмежує права та законні інтереси дитини на житло, позбавляючи її права користування житловим приміщенням, вчиненого без дозволу органу опіки та піклування, що завдає істотної шкоди її фізичному та розумовому розвитку та суперечить моральним засадам суспільства, а порушені права дитини підлягають відновленню.

Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 березня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Благовіщенського районного нотаріального округу Кіровоградської області Веліховською Т. С., зареєстрованого в реєстрі за № 422.

 

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 червня 2019 року, позов задоволено.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

 

Касація:

ОСОБА_3 вказує, що вона є бабою ОСОБА_2, що не зобов`язує утримувати та забезпечувати малолітню ОСОБА_2, тому не повинна отримувати дозвіл від органу опіки та піклування на оформлення договору дарування.

КЦС вказав, що предметом позову є визнання договору дарування недійсним з тих підстав, що він укладений без надання дозволу органу опіки та піклування, оскільки у будинку зареєстрована малолітня дитина.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідачів щодо укладення договору дарування без отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення гарантованих дитині прав на користування вказаним житловим будинком.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил статей 203, 215 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

До осіб, що замінюють батьків та мають обов`язки щодо дитини, відповідно до положень СК України належать: 1) опікун (частина четверта статті 249 СК України); 2) піклувальник (частина четверта статті 249 СК України); 3) особа, що усиновила чи удочерила (частина четверта статті 232 СК України); 4) патронатний вихователь (стаття 255 СК України); 5) прийомні батьки (частина друга статті 256-2 СК України); 6) батьки-вихователі дитячого будинку (частина друга статті 256-6 СК України); 7) фактичний вихователь, особа, яка взяла у свою сім`ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування (стаття 261 СК України).

Відповідно до частини другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, провадження № 61-6301св18.

Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуження здійснюється батьками або особами, які їх замінюють.

Верховний Суд виходить з того, що ОСОБА_3 є бабою малолітньої ОСОБА_2 , яка зареєстрована у спірному будинку, не є особою, що замінює її батьків, тобто не зобов`язана утримувати та забезпечувати малолітню ОСОБА_7 , суди дійшли необґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки для укладення ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування будинку згоди органу опіки і піклування не вимагається.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що суди встановили, що на момент укладення оспорюваного договору малолітня ОСОБА_2 зареєстрована у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Суди не встановили і не мотивували, що договір дарування будинку обмежує права та законні інтереси дитини на житло, завдає істотної шкоди її інтересам.

Враховуючи, що права та інтереси малолітньої ОСОБА_2 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним із заявлених підстав позову.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував, ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь 

Схожі публікації

відео / фото галерея