Відповідальність контрагентів за порушення договірних зобов’язань

Дата публікації: нд, 02/21/2021 - 17:59

 

Під час укладення будь-якого договору необхідно приділити достатню увагу відповідальності сторін за порушення передбачених договором обов’язків. При цьому під порушенням обов’язків я маю на увазі як їх невиконання, так і неналежне виконання (тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом договору).

Трапляються випадки, коли контрагент пропонує Вам укласти договір, який викладено на 20-30 сторінках. Якщо договір має такий великий зміст, то він теоретично повинен містити і детальну відповідальність сторін за порушення договору. Але на практиці буває зовсім не так. Скоріше за все, у такому випадку контрагент розраховує на те, що Ви не будете читати весь текст такого договору, думаючи, що договір великий, а тому він містить все необхідне. Якщо ж уважно ознайомитися з усім змістом такого договору, то виявляється, що якраз відповідальність контрагента у такому договорі фактично відсутня, оскільки договір містить лише загальні положення про відповідальність без жодних конкретних розмірів штрафів чи пені.

Бувають й інші випадки, коли контрагент надає Вам для підписання договір, викладений на 1-2 сторінках. Найчастіше, такі договори надають фізичні особи-підприємці. У більшості випадків такі договори не містять не лише відповідальність контрагента за допущені порушення, а й багатьох інших положень, відсутність яких взагалі може унеможливити притягнення контрагента до відповідальності, якщо він порушить взяті на себе зобов’язання.

Я не прихильник «великих» або «маленьких» договорів. Договір повинен містити всі необхідні умови. В залежності від конкретної ситуації якийсь договір може бути викладено на 3-4 сторінках, інший на 6-8, а в деяких випадках (коли є потреба досить детально розписати певні положення) текст договору може бути викладено на 10 і більше сторінках.

Наголошую на тому, що перед підписанням будь-якого договору його необхідно уважно прочитати і проаналізувати на відповідність змісту договору тим домовленостям, яких Ви дійшли з контрагентом щодо поставки товару, виконання робіт, надання послуг. Такі домовленості мають бути правильно відображені у тексті договору. Навіть якщо Ви довіряєте контрагенту з певних причин, то все одно зміст договору необхідно перевірити, оскільки помилитися може хто завгодно.

Також враховуйте, що та сторона, яка розробила проект договору, у більшості випадків прописує договір лише у своїх інтересах, у т.ч. намагаючись зменшити або навіть виключити свою відповідальність за порушення договору.

Однією з гарантій того, що контрагент належним чином виконає взяті на себе зобов’язання, є правильне зазначення у договорі відповідальності контрагента. Зрозуміло, що при цьому у договорі має бути коректно прописані обов’язки контрагента, щоб потім не виникли ситуації, що Ви і Ваш контрагент по-різному розумієте одні і ті ж положення договору. Якщо Ваш контрагент відмовляється від включення до тексту договору положень про його відповідальність, то Вам необхідно замислитися над тим, чи варто взагалі мати справу з таким контрагентом.

Наявність у тексті договору пунктів про відповідальність контрагента ще не означає, що Ви обов’язково будете їх застосовувати. Притягувати або не притягувати контрагента до відповідальності за допущені порушення – це Ваше право, а не обов’язок. Якщо такі пункти будуть у договорі, то це буде стимулювати контрагента належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання і не допускати порушення, а якщо порушення все ж таки будуть допущені, то максимально швидко їх припинити.

Давайте розберемося з тим, яка відповідальність контрагента може бути передбачена у договорі. Але перед цим хочу пояснити, що договори бувають 2-х видів:

  • цивільні. Сторонами таких договорів є: 1) фізичні особи; 2) фізична особа і юридична особа; 3) фізична особа і фізична особа-підприємець. До цих договорів застосовуються положення Цивільного кодексу України (далі – «ЦК України»);
  • господарські. Сторонами таких договорів є: 1) фізичні особи-підприємці; 2) юридичні особи; 3) фізична особа-підприємець і юридична особа. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі – «ГК України»).

Ст. 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлює, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. При цьому ч. 3 ст. 614 ЦК України встановлює, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов’язання, є нікчемним.

Ч. 2 ст. 615 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. При цьому договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст. 547 ЦК України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій форміПравочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Ст. 551 ЦК України передбачає, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено закономСторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Отже, ЦК України передбачає 2 види неустойки: штраф і пеню.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, ЦК України передбачає, що за несвоєчасне виконання саме грошового зобов’язання встановлюється неустойка у вигляді пені.

Ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому ст. 3 цього Закону встановлено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Необхідно звернути увагу на те, що дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» поширюється лише на юридичних осіб та фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, тобто дія цього Закону не поширюється на громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Ч. 2 ст. 550 ЦК України передбачає, що проценти на неустойку не нараховуються.

Відповідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання (ст. 617 ЦК України), тобто якщо порушення зобов’язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, ч. 4 ст. 612 ЦК України встановлює, що прострочення боржника не настає, якщо зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

– відшкодування збитків;

– штрафні санкції;

– оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарюванняУчасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Отже, ГК України встановлює, що штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня. На відміну від положень ЦК України, за ГК України штрафні санкції визначаються лише у грошовій сумі.

Ч. 1 ст. 231 ГК України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

– за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

– за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Ч. 6 ст. 231 ГК України встановлює, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконане.

Необхідно звернути увагу на положення ч. 1 ст. 229 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Згідно зі ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки:

– не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі;

– не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Ст. 622 ЦК України також передбачено, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання. Аналогічне положення міститься і у ч. 3 ст. 216 ГК України.

Якщо Вам доведеться в судовому порядку стягувати з контрагента штраф, пеню, неустойку, то зверніть увагу на наступні положення чинного законодавства України, які передбачають можливість зменшення розміру відповідальності або навіть звільнення порушника від відповідальності:

– розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України);

– у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України);

– якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2 ст. 233 ГК України);

– якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ч. 1 ст. 616 ЦК України);

– суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ч. 2 ст. 616 ЦК України);

– якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності (ч. 3 ст. 219 ГК України).

Сподіваюся, що ця стаття та зазначені у ній рекомендації стануть Вам у пригоді, а Ваші контрагенти будуть належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання і у Вас не буде потреби притягувати їх до відповідальності.

 

Адвокат Игорь Дудник

Схожі публікації

відео / фото