Відповідальність за шкоду завдану падінням дерева, стовпу та іншої споруди на автомобіль

Дата публікації: пн, 08/12/2019 - 15:16

Хто повинен нести відповідальність за шкоду завдану падінням дерева, стовпу та ін. споруд на припаркований автомобіль?


Нещодавно, а саме 28 лютого 2019 року в рамках справи № 211/1489/13-ц, провадження № 61-27913св18 (ЄДРСРУ № 80181211) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтвердив, що громадяни вправі звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

В статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Як роз`яснено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV (далі - Закон № 1875-ІV).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 19 Закону № 1875-ІV учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Статтею 1 Закону № 1875-ІV та Правилами утримання жилих будинків та прибудникових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства 17 травня 2005 року за № 76, виконавець послуг - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання,централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільно-процесуального судочинства, дає підстави для висновку про те, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Разом із тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.


Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.

Згідно з п.9 ст.10 закону «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення контролю за станом благоустрою та утриманням територій, інженерних споруд та об’єктів, підприємств, установ та організацій, їх озелененням, охороною зелених насаджень, водних об’єктів тощо.

У ст.25, ч.1 ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір про утримання та благоустрій прибудинкової території. Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади.

Відповідно до п.3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10.04.2006 №105, якими врегульовано питання утримання зелених насаджень, до елементів благоустрою віднесено, зокрема, зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об’єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.

У п.5.5 вказаних правил передбачено, що відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є:

— на об’єктах благоустрою державної чи комунальної власності — балансоутримувачі цих об’єктів;

— на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях — установи, організації, підприємства;

— на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, — забудовники чи власники цих територій;

— на безхазяйних територіях, пустирях — місцеві органи самоврядування;

— на приватних садибах і прилеглих ділянках — їх власники або користувачі.

У п.7 ч.1 ст.17 закону «Про благоустрій населених пунктів» передбачено право громадян звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров’ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об’єктів благоустрою.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У ч.2 ст.1166 ЦК передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Таким чином організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зелених насаджень належить до відання саме виконавчого органу міської ради.


ВАЖЛИВО: В той же час, за змістом норм ст.ст.10, 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування» безпосереднє визначення балансоутримувача об'єктів благоустрою комунальної власності, до яких належить і проїжджа частина та її елементів належить до повноважень саме виконавчих органів місцевого самоврядування, які також мають здійснювати функції із забезпечення належного утримання та ремонту об'єктів благоустрою комунальної власності. Відтак, за умови відсутності балансоутримувача відповідальність за належне утримання та ремонт об'єктів благоустрою комунальної власності має покладатись на відповідний виконавчий орган місцевого самоврядування, який мав би визначити такого балансоутримувача.

Окрім цього, приписи пункту 7 частини 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини 1 статті 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вказують, що організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача в тому числі контроль за станом зелених насаджень належить до віддання саме виконавчого органу міської ради.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постановах від 4 квітня 2018 року у справі № 2-1474/11-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 554/14547/14-ц та від 25 лютого 2019 року у справі № 466/4051/15-ц .


ВИСНОВОК: Відповідальність за шкоду завдану падінням дерева, стовпу та ін. споруд, тобто фактичним відповідачем у справі повинен бути або балансоутримувач, або власник (користувач) або  виконавчий орган місцевого самоврядування, а не міська рада.


Алгоритм дій:

  1. викликати поліцію, повідомити страховика (в разі наявності ОСАГО);

  2. за допомогою фото (відео) фіксуючих засобів зафіксувати подію та місце вчинення дтп, пошкоджений автомобіль (з видимістю державного номеру), підставу, що слугувала причиною дтп (сухе дерево, стовп, інша споруда) з прив’язкою к місцевості;

  3. замовити та зробити оцінку шкоди завдану автомобілю, а також зібрати докази (чеки, платіжні доручення, тощо) вартості відновленого ремонту авто;

  4. ПРАВИЛЬНО ВИЗНАЧИТИ БАЛАНСОУТРИМУВАЧА, тобто фактично «винувату особу»;

  5. звернутися письмово з претензією до відповідального за заподіяну шкоду та отримати відповідь;

  6. у разі незгоди звертатися до суду за захистом своїх прав.

Автор: Адвокат Морозов 

Схожі публікації

Галерея (відео/фото)