Використання листування в соцмережах задля захисту своїх прав у суді

Дата публікації: чт, 09/10/2020 - 19:17

 

Національне законодавство України зазнає постійних змін, що для нашої держави вже стало майже нормою.

Особливо за останні 3 роки суттєво змінилося процесуальне законодавство України, а саме Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України), Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України), Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Всі ці Кодекси містять визначення такого поняття як «Електронні докази».

На законодавчому рівні у процесуальному законодавстві термін «Електронні докази» розуміється як інформація в електронній (цифровій) формі, яка відображає дані про обставини, що мають значення для розгляду справи, зокрема до них відносяться (але не виключно): електронні документи (в тому числі не лише текстові документи, а й графічні зображення, фотографії, плани, відео- та звуко- записи тощо), веб-сайти (портали, сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Цей перелік не являється вичерпним, і в подальшому може бути розширений законотворцями. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Перелік пристроїв та носіїв електронних доказів теж не можливо вважати вичерпним.

Аналогічні за змістом є визначення терміну «Електронні докази» ГПК України та КАС України.

Для того, щоб зрозуміти як цей інститут працює в рамках процесуального законодавства необхідно проаналізувати судову практику різних інстанцій.

У постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 по справі № 916/2900/18 суд дійшов висновку, що «листування із використанням месенджеру Viber та електронної пошти не містить відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що за приписами ЦК України дозволило б достеменно ідентифікувати осіб, які складали відповідні листи та повідомлення (за наявності письмової згоди сторін спілкування на використання таких аналогів).»

Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 по справі № 923/566/19 зауважено, що «господарські суди попередніх інстанцій прийняли у якості належних та допустимих доказів скріншоти листування електронною поштою

Інша ситуація наведена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 по справі № 2а-13438/12/2670, де суд прийняв у якості належних та допустимих доказів прінт-скріни (фотознімки екрану монітору користувача) сторінок з соціальних мереж Facebook та Twitter, які вважав достатніми доказами фактичного виконання робіт.

Отже, проаналізувавши судову практику можна дійти висновку, що суди з великою обережністю ставляться до електронних доказів та здебільшого не приймають до уваги як належні докази документи або інформацію на електронних та/або в паперових носіях, роздруковані з соцмереж.

Враховуючи викладене вище, з метою належного доказування свого права у суді рекомендуємо надавати таким документам статус офіційного документу (тобто шляхом надсилання поштових відправлень, електронних листів, що засвідчені КЕПом, укладення договорів, контрактів та інше).

Маємо велике переконання, що в найближчим часом з огляду на збільшення частки дистанційного спілкування через всесвітню пандемію,буде напрацьована судова практика, яка визначить тенденції і фактично закріпить допустимий механізм використання учасниками справи публікацій із соціальних мереж, їх скріншотів у якості доказової бази в національних судах.

 

ддд

 

Олег Нікітін
Керівник судової практики
ID Legal Group

Схожі публікації

відео / фото