Визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю

Дата публікації: пн, 09/06/2021 - 23:00

 

Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17

 

Ключові тези:

Визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та їх розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей з батьком, з яким вони проживають тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їх інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

 

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького, про визначення місця проживання дітей.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилися діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Дочка ОСОБА_4 має інвалідність з дитинства у зв`язку із виявленою у неї двосторонньої сенсоневральної глухоти, а дочка ОСОБА_3 має двосторонню сенсоневральну туговухість І-ІІ ступеню.

Враховуючи особливі потреби дітей, вони з відповідачем дійшли усної згоди про їх влаштування до Новомиргородської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів. У зв`язку з цим вона у грудні 2016 року переїхала з дітьми з м. Кропивницький до м. Новомиргород, де діти почали навчання. Однак, зі зміною їх місця проживання, відповідач почав безпідставно висувати претензії про нібито створення нею перешкод у його спілкуванні з дітьми.

Зважаючи на такі обставини, позивач вважає за необхідне визначити у судовому порядку місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з нею, оскільки відсутні виняткові обставини для їх розлучення з матір`ю.

Не погоджуючись із вказаним позовом, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив визначити місце проживання їх дітей за його місцем проживання, залишивши сина на його утриманні та вихованні. Посилався на те, що після розірвання шлюбу з колишньою дружиною склались неприязні стосунки. Зокрема, між ними виник спір стосовно його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, що спонукало його до звернення до суду. Ігноруючи попередньо досягнуту між ними домовленість про навчання дітей у КЗ «Навчально-виховне об`єднання № 3» спеціальна загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів - дитячий садок Кіровоградської міської ради Кіровоградської області, без його згоди, ОСОБА_1 разом з дітьми змінила місце реєстрації та проживання - перебралася до м. Новомиргорода. Крім того, 13 липня 2017 року вона залишила дітей у нього для налагоджування особистого життя. Тоді від дітей він дізнався, що мати систематично била дочку ОСОБА_4 , неодноразово залишала їх на ночівлю в інтернаті. Згодом діти відмовилися повертатися до матері та виявили бажання жити з батьком. Мати не бере участі у вихованні дітей.

 

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_2.

Судові рішення мотивовано тим, щоОСОБА_2 за умовами проживання, з урахуванням його доходів, особистих якостей, обставин життя, особливостей відносин з дітьми, має перевагу перед матір`ю дітей при визначенні місця їх проживання. Місце проживання дітей із батьком буде відповідати якнайкращим їх інтересам, оскільки вони проживають з батьком з липня місяця 2017 року в оточенні рідних людей: баби, тітки, двоюрідної сестри. Діти регулярно відвідують навчальний заклад у якому враховуються їх особливості. Проживання дітей з батьком в цьому випадку забезпечує їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. При цьому позивачка має не лише право, а й всі можливості для спілкування з дітьми, участі у їх вихованні та забезпеченні.

 

Касація:

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не з’ясували, чи у змозі відповідач, з урахуванням протилежної статі, малолітнього віку, особливостей розвитку дівчат, піклуватися про їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Суди проігнорували права малолітніх дівчат на жіночу опіку, підтримку, турботу та виховання зі сторони матері.

КЦС зазначив, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Верховний Суд звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Судами установлено, що під час бесіди зі спеціалістом служби у справах дітей дівчатка повідомили, що однаково позитивно сприймають і матір, і батька, бажають спілкуватися з обома.

Оцінюючи надані сторонами у справі докази, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріально-побутове забезпечення обох батьків, їх ставлення до дітей, позитивні характеристики з місця роботи дають підстави для твердження, що кожний із батьків здатний створити умови для розвитку та виховання дітей, забезпечуючи їх особливі потреби, пов`язані з вадами слуху.

Разом з тим, після розірвання шлюбу між сторонами виникають суперечки щодо місця проживання дітей та коштів на їх матеріальне утримання.

Внаслідок цих спорів діти з 2015 року по липень 2017 року проживали з матір`ю, а батько на підставі судового рішення сплачував аліменти на їх утримання.

З липня 2017 року діти проживають з батьком, який від матері дітей отримує аліменти на їх утримання згідно із судовим рішенням.

Верховний Суд вважає, що безперервне проживання дітей з батьком в оточенні інших рідних для них людей в цьому випадку забезпечує їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

На підставі вказаного у справі, що переглядається, Верховний Суд вважає, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень враховані інтереси дітей, з урахуванням встановлених судами обставинами справи.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «М. С. проти України» (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2, оскільки це відповідає найкращому забезпеченню інтересів дітей.

Суди попередніх інстанцій врахували висновок виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького від 18 січня 2018 року, яким визнано за доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_2 , оскільки він є обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дітей.

Також судом апеляційної інстанції ураховано, що позивачка уклала новий шлюб із ОСОБА_11, однак доказів того, що діти добре знайомі з ним і між ними існують такі відносини, які не будуть для них обтяжливими чи складними матеріали справи не містять, особливо зважаючи на особливості дітей та вочевидь існуючі ускладнення з їх комунікацією. Примітно, що шлюб між позивачкою і її новим чоловіком укладено після того, як діти стали проживати з батьком у липні 2017 року.

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що проживання дітей, які мають особливі потреби, з малознайомою сторонньою людиною, може становити певні ризики для їх душевної рівноваги, особливо на початку спільного їх проживання.

Визначення місця проживання дітей з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та їх розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Верховний Суд дійшов переконання, що скасування судових рішень про визначення місця проживання дітей з батьком, з яким вони проживають тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їх інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.

Інше рішення не відповідало б інтересам дітей, з урахуванням зміни сімейного стану позивача та відсутністю сталих зв`язків дітей з її новим чоловіком.

Твердження заявника, що судами не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам про її перевагу порівняно з ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини є безпідставним, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів Верховним Судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій з урахуванням інших доказів, наявних в матеріалах справи.

Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео / фото