Збирання доказів стороною захисту після передачі обвинувального акту до суду

Дата публікації: пн, 01/25/2021 - 10:43

 

Постанова Верховного Суду від 8 грудня 2020 року у справі № 278/1306/17

 

Ключові тези:

Буквальне тлумачення положень КПК України свідчить про те, що сторона захисту вправі збирати докази після того, як обвинувальний акт було передано до суду. Отже, висновок суду про те, що після цього моменту сторона захисту не мала права самостійно звертатися до експертів, суперечить чіткому змісту закону.

У цьому провадженні сторона захисту була позбавлена практичної можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування. За таких обставин посилання суду першої інстанції на те, що і після закінчення досудового розслідування сторона захисту не була вправі здійснювати збирання доказів, суперечить не лише чітким положенням КПК, але й основоположним гарантіям справедливого судового розгляду, втіленим у статтях 20, 22, 26 КПК та статті 6 § 3(b) Конвенції.

 

Обставини справи:

Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційною інстанцією, ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки і звільнено від відбування призначених основного та додаткового покарань на підставі пункту «в» статті 1 Закону України від 22 грудня 2016 року №1810-VIII «Про амністію у 2016 році».

Суд визнав доведеним, що 21 листопада 2016 року о 19:30, рухаючись автомобілем «Volkswagen Polo» через с. Станишівка Житомирського району Житомирської області автодорогою Житомир-Сквира, ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_3 , яка переходила дорогу за пішохідним переходом, заподіявши їй смертельних тілесних ушкоджень. За висновком суду причиною наїзду стало порушення засудженим підпункту «б» пункту 2.3 та пунктів 2.3, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), оскільки він, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив неуважність і не зменшив швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу.

 

Касація:

Захисник у своїй касаційній скарзі вказує, що районний суд проявив упередженість до сторони захисту, оскільки з формальних підстав визнав недопустимим доказом висновок експерта від 15 червня 2017 року, наданий стороною захисту, і необґрунтовано відмовив у призначенні судової автотехнічної експертизи.

ККС вказав, що сторона захисту вважає, що суд першої інстанції порушив її право на ефективне обґрунтування своєї позиції, оскільки визнав недопустимим висновок експерта від 15 червня 2017 року. Суд погоджується з цим доводом сторони захисту і вважає, що це рішення суду першої інстанції не ґрунтується на положеннях процесуального закону.

Суд вже зазначав, що право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено частиною 2 статті 101 КПК. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані. Закон, передбачивши право стороні захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов`язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами. Такий підхід законодавця повністю відповідає вимогам статті 6 §1 та §3(b) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції).

Суд також наголошував на тому, що у справах, що стосуються ДТП, експертне дослідження має суттєве значення для встановлення обставин справи та може істотно вплинути на остаточне рішення суду, і стороні захисту складно спростовувати висновок експерта без допомоги іншого експерта у відповідній галузі, тому право захисту спростовувати висновки експертів, надані обвинуваченням, за допомогою іншого висновку, наданого захистом, має бути забезпечене судом.

У цій справі суд першої інстанції визнав недопустимим висновок експерта, наданий стороною захисту на тій підставі, що експертизу проведено після закінчення строків досудового розслідування, і послався на частину 8 статті 223 КПК, яка передбачає:

«Слідчі (розшукові) дії не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування, крім їх проведення за дорученням суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 333 цього Кодексу. Будь-які слідчі (розшукові) або негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими».

Суд вважає, що наведена судом першої інстанції підстава для визнання цього доказу недопустимим не відповідає точному змісту кримінального процесуального закону і суперечить загальним засадам справедливого судового розгляду.

Зі змісту ухвали суду від 19 жовтня 2018 року про визнання цього доказу недопустимим вбачається, що суд дорівняв збирання доказів стороною захисту відповідно до частини 1 статті 20 КПК до проведення слідчих (розшукових) дій у значенні статті 223 КПК.

Однак відповідно до КПК проведення слідчих і розшукових дій є окремим видом збирання доказів, який є виключною компетенцією сторони обвинувачення. Порівняння частин 2 та 3 статті 93 КПК не залишає сумніву, що стороні захисту не надано права на проведення слідчих дій. Таким чином, отримуючи висновок експерта, сторона захисту не проводила слідчої дії. Тому поширення правил та обмежень, встановлених Кодексом для проведення слідчих або розшукових дій, на інші види діяльності зі збирання доказів є неправильним.

Крім того, відповідно до статті 20 та пункту 8 частини 3 статті 42 КПК обвинувачений має право збирати і подавати докази. Згідно з частиною 2 статті 42 КПК обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. Таким чином, буквальне тлумачення положень Кодексу свідчить про те, що сторона захисту вправі збирати докази після того, як обвинувальний акт було передано до суду. Отже, висновок суду про те, що після цього моменту сторона захисту не мала права самостійно звертатися до експертів, суперечить чіткому змісту закону.

Більше того, сторона захисту спеціально наголошувала на тому, що засуджений отримав статус підозрюваного напередодні передання обвинувального акта до суду.

Суд зазначає, що момент, коли особа має бути повідомлена про підозру, вирішується стороною обвинувачення виходячи з потреб розслідування та інших обставин провадження. Хоча в обставинах цього провадження, коли був лише один учасник ДТП, який міг підозрюватися у вчиненні злочину, передбаченого статтею 286 КК, і не заперечував своєї причетності до подій, важко знайти пояснення такого спізнілого повідомлення про підозру, але Суд не вважає доречним визначати, коли стороні обвинувачення доцільно вчиняти цю процесуальну дію.

Водночас суд при розгляді справи зобов`язаний взяти до уваги цю обставину в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, щоб оцінити, чи були забезпечені стороні захисту достатній час і можливості для підготовки захисту.

У цьому провадженні сторона захисту була позбавлена практичної можливості звернутися до експертів під час досудового розслідування. За таких обставин посилання суду першої інстанції на те, що і після закінчення досудового розслідування сторона захисту не була вправі здійснювати збирання доказів, суперечить не лише чітким положенням КПК, але й основоположним гарантіям справедливого судового розгляду, втіленим у статтях 20, 22, 26 КПК та статті 6 § 3(b) Конвенції.

Таким чином, суди попередніх інстанцій поставили сторону захисту в становище, за якого її було повністю позбавлено можливості надати суду власні експертні докази, і Суд визнає це істотним порушенням кримінального процесуального закону.

 

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

 

Адвокат Дмитрий Марцонь

Схожі публікації

відео/фото галерея