Зміна та розірвання цивільно-правового договору

За загальним правилом договір повинен бути незмінним на весь строк його дії, а договірне зобов'язання - виконуватися відповідно до тих його умов, які сторони визначили при укладанні договору. Однак допускається зміна договору, якщо цього вимагають інтереси його сторін, а іноді - і публічні інтереси.

Зміна договору відрізняється від його розірвання тим, що в першому випадку договір зберігає свою силу, хоча й Із трохи зміненими умовами. Розірвання ж договору спричиняє припинення договірного зобов'язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Порушувати питання про зміну або припинення можна лише відносно діючого договору, тобто такого, який ще не виконаний і, як наслідок, договірне зобов'язання не припинене.

Оскільки договір укладався за згодою сторін, то загальним правилом є те, що зміни до нього також можуть вноситися лише за згодою сторін. Розривається договір у такий же спосіб. Однак не виключається, що ініціатива однієї зі сторін щодо зміни або розірвання договору не підтримується іншою стороною, не викликає в неї згоди. У цих випадках договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду.

Крім того, існує можливість односторонньої відмови від договору (ст. 214, ч. З ст. 651 ЦК України) однієї з його сторін, що також може викликати розірвання, а в деяких випадках - зміну договору.

Тому існує три способи зміни/розірвання договору: 1) за згодою сторін; 2) з ініціативи однієї з них (одностороння відмова від договору); 3) за рішенням суду.

Зміна та розірвання договору за згодою сторін допускається без обмежень і без установлення в ЦК і цивільному законодавстві переліку підстав для цього. Разом з тим це загальне правило містить винятки, коли законом установлена заборона на внесення в договір змін, зокрема, з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. З ст. 636 ЦК України).

Оскільки сторони мають досягти згоди про зміну (розірвання) договору, домовленість між ними також за своєю правовою природою являє собою договір, у зв'язку із чим на нього поширюються як загальні правила про умову дійсності правочинів (ст. 203 ЦК), так і положення про порядок укладення договору (статті 638-647 ЦК України).

Відповідно до ст. 654 ЦК зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Так, якщо договір був нотаріально посвідчений, договір про його зміну також підлягає нотаріальному посвідченню. Водночас у ЦК України не вказується на те, яке значення має державна реєстрація договору для випадків внесення до нього змін або його розірвання. Втім, якщо договір був зареєстрований, то й зміни до нього, а також його розірвання піддягають державній реєстрації.

Таким само, як і при укладанні договору, є порядок його зміни або розірвання - він уважається таким з моменту вчинення відповідного правочину (укладення договору про внесення змін до договору). Якщо ж домовленість про зміну або розірвання договору має бути досягнута між особами, віддаленими одна від одної (таких, що перебувають у різних населених пунктах), діє правило, аналогічне укладенню договору, відповідно до якого моментом зміни (розірвання) договору є момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції або застосовуються інші правила, передбачені ст. 640 ЦК України.

Зміна й розірвання договору за рішенням суду допускається лише у випадках, передбачених договором або законом. При цьому в ч. 2 ст. 651 ЦК України наводиться одна підстава для винесення судом рішення про зміну або припинення договору - це його істотне порушення іншою стороною, адже саме воно, як правило, і виступає причиною зміни (а частіше - припинення) правовідносин між сторонами договору. Між тим ця підстава не єдина, і в ст. 652 ЦК передбачена така підстава для зміни або розірвання договору, як істотна зміна обставин.

У зв'язку з цим слід зазначити, що, по-перше, законодавець дотримується позиції про загальне правило про незмінність договору й можливість його зміни або припинення в примусовому порядку тільки в силу вагомих (і навіть екстраординарних) причин, установлюючи, що лише істотне порушення іншою стороною договору своїх зобов'язань або істотна зміна обставин може викликати такі наслідки, як зміна або припинення договору.

По-друге, визначаються й критерії істотності порушення або істотності зміни обставин. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

По-третє, правом звертатися до суду з вимогою про зміну або розірвання договору наділена лише одна з його сторін, а не будь-хто інший.

Істотне порушення умов договору є найпоширенішою підставою для його розірвання. У значному ступені кваліфікація порушення договору як істотного має оціночний характер. Однак суд, даючи порушенню оцінку, повинен ураховувати, в першу чергу, розмір збитків, нанесених стороні договору невиконанням або неналежним його виконанням іншою стороною, і порівнянність реальних результатів договірних зобов'язань із тими, які очікувала мати сторона, що звернулася до суду з вимогою про розірвання договору.

При регулюванні окремих видів договірних зобов'язань законодавець уточнює, де необхідно, загальне положення про можливість розірвання договору, а іноді й дещо видозмінює підставу для цього. Так, замовник мас право вимагати розірвання договору за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків (ч. 2 ст. 852 ЦК). До цього додається, що ці відступи у роботі не можуть бути усунені або не були усунені у встановлений замовником розумний строк (ч. З ст. 858 ЦК), замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Крім наведених, ЦК передбачає й інші підстави для зміни або розірвання договору, наприклад, довічного утримання (догляду) у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК України). Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася (ч. 4 ст. 762 ЦК України). Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору (ч. 5 ст. 844 ЦК України).

Розірвання договору може сполучатися з відповідальністю сторони за його невиконання або неналежне виконання (і, як правило, так буває, оскільки причиною для розірвання виступає заподіяння стороні істотної шкоди), але не обов'язково. Наприклад, відповідач може довести підстави для звільнення його від відповідальності, що тим не менш не вплине на задоволення вимоги про розірвання договору.

Стосовно істотної зміни обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, то ця підстава для зміни або розірвання договору є ще проблемнішою за попередню. Як зміни обставин на практиці висуваються аргументи про істотні зміни в ринковому середовищі (попиту і пропозиції на певні товари, роботи, послуги) внаслідок різноманітних, у тому числі геополітичних або економічних причин у світовому чи регіональному вимірі. Прикладами є фінансова криза, дефолт, воєнні дії, зміна програмного (економіко-правового) курсу країни, що потягло за собою введення обтяжливого для сторін/сторони оподаткування та ін. Усі наведені факти як підстави для зміни або розірвання договору мають виникати після його укладення і впливати на його сторони або одну з них таким чином, що виконання договірних обов'язків для однієї зі сторін договору стало б надто обтяжливим для неї і поставило б її в явно невигідне становище порівняно з тими особами, які укладають аналогічні договори після зазначених обставин, а також порівняно з її контрагентом. Подібні ситуації не відповідають принципу справедливості (ст. З ЦК України), і його дія вимагає подолання явно нерівного становища, в якому опинилися сторони договору. У випадку незгоди другої сторони договору домовлятися про зміну його умов спір вирішується судом. Найчастіше це трапляється при істотній зміні тарифів, цін на паливо та на регульовані ціни на певні товари, банківських ставок тощо. Втім, у будь-якому випадку ч. 4 ст. 652 ЦК України встановлює виключність такої підстави зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин, що допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Доводити істотність зміни обставин має сторона, що заявила відповідно вимогу про зміну або розірвання договору.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд на вимогу будь-якої зі сторін визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Ще однією підставою для розірвання або зміни договору є одностороння відмова від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, (ч. З ст. 651 ЦК України). Тобто в цьому випадку достатньо волевиявлення однієї зі сторін без згоди другої (інших) та без звернення до суду.

Право на відмову від договору може бути встановлено договором або законом. ЦК передбачається можливість односторонньої відмови, зокрема від договору про встановлення емфітевзису (ст. 408 ЦК); найму (статті 763, 782 ЦК); купівлі-продажу (статті 666, 678, 696, 700 та ін.); дарування (статті 722,724); ренти (ст. 739); позички (ст. 834); підряду (ст. 844 та ін.); страхування (ст. 997 та ін.); доручення (ст. 1008 ЦК) та інших договорів. Прикладом допустимості відмови від договору є ч. 2 ст. 678 ЦК, в якій передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ч. З ст.727 ЦК України).

Отже, як правило, допустимість відмови однієї зі сторін від договору є способом захисту її прав та інтересів, але може являти собою й певні переваги, що надаються "слабкій" стороні договору, наприклад, замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті (ч. 2 ст. 867 ЦК).

Поширеною є допустимість односторонньої відмови від такого договору, умови якого якраз саме таким чином адекватно відбивають глибинну сутність відносин між сторонами. Так, природно, що дарувальник вправі відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, якщо він передав річ організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному (ч. 2 ст. 722 ЦК), тобто якщо ця річ ще не потрапила до обдаровуваного, а також якщо після його укладення майновий стан дарувальника істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК). Користувач вправі в будь-який час відмовитися від договору позички (ч. 1 ст. 834 ЦК).

За своєю природою одностороння відмова від договору являє собою односторонній правочин, а отже, до неї застосовуються всі вимоги щодо дійсності правочину (ст. 203 ЦК України). Щодо форми цього правочину, то внаслідок того, що ЦК не містить спеціальних правил стосовно цього, слід застосовувати ч. 1 ст. 205 ЦК стосовно можливості сторін правочину обирати його форму.

Наслідками зміни договору є збереження його дії, але у зміненому вигляді (зі зміненими умовами). Ці зміни можуть стосуватися предмета, місця, строків виконання тощо. Оскільки перелік змін, наведених у ч. І ст. 653 ЦК, не вичерпний, змін можуть зазнавати й інші умови договору, як правило, це права та обов'язки сторін, спосіб забезпечення виконання, додаткові вимоги про відповідальність тощо. Не можуть вважатися змінами до договору ті, що стосуються заміни його сторін (СТ.512ЦК).

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК).

Зміна та розірвання договору діє лише на майбутнє, що принципово відрізняє їх від визнання правочину недійсним. Тому невірною є вимога про визнання договору недійсним і його розірвання, бо одне виключає інше. З того, що наслідки розірвання або зміни договору діють лише на майбутнє, випливає й те, що сторони не мають права вимагати повернення виконаного ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4. ст. 653 ЦК України).

Схожі публікації

Галерея (відео/фото)