Верховний Суд фактично підтвердив основну архітектуру нашої касаційної скарги: спір не можна зводити до банального “сторони не погодили договір”.
Коли орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо землі, визначає строк оренди, ставку орендної плати та умови користування — він діє не як приватний власник лавочки на базарі, а як суб’єкт владних повноважень.
А отже, його рішення має перевірятися адміністративним судом через Закон України «Про адміністративну процедуру», статтю 2 КАС України, принципи обґрунтованості, добросовісності, рівності, пропорційності та права особи бути почутою.
І саме це важливо.
Бо дуже часто органи місцевого самоврядування поводяться як середньовічні колегіальні феодали:
- “що хочемо — те й робимо”,
- “народне — значить наше”,
- “ставку поставимо яку забажаємо”,
- “пояснювати нічого не будемо”.
Після децентралізації місцеві ради отримали багато прав, але частина з них так і не зрозуміла головного: разом із правами з’явилися й обов’язки. Земля громади — це не приватна вотчина депутатського зібрання. Рішення ради — це не феодальний указ. А ставка орендної плати — це не результат настрою, політичної помсти чи бажання “вичавити” бізнес.
Закон один для всіх: і для суб’єкта господарювання, і для органу влади.
У нашій справі йшлося про рішення ради №1944, яким надрокористувачу фактично нав’язали істотні умови землекористування: строк оренди лише 5 років та орендну плату 10 %.
Наша позиція була проста: це не результат добросовісного адміністративного провадження, а одностороннє владне нав’язування умов без належного мотивування, без забезпечення участі надрокористувача, без оцінки строку дії спеціального дозволу, без застосування п. 284.4 ст. 284 Податкового кодексу України та без перевірки пропорційності такого втручання у законний інтерес підприємства.
Суди першої та апеляційної інстанцій фактично сховалися за господарською справою: мовляв, договір не погоджено, отже, і перевіряти особливо нічого.
Верховний Суд цей підхід зламав.
Адміністративний суд зобов’язаний перевірити законність рішення суб’єкта владних повноважень. Преюдиція з господарської справи не може підміняти судовий контроль за адміністративним актом.
Це важливий сигнал для всіх громад, рад і чиновників:
- децентралізація — це не дозвіл на свавілля;
- комунальна земля — це не приватна власність місцевих князьків;
- рішення ради має бути законним, мотивованим і добросовісним.
А якщо орган влади діє за принципом “бо ми так вирішили” — значить, це вже не самоврядування, а феодалізм у сучасній обгортці.
І добре, що Верховний Суд нагадав: в Україні все ще існує адміністративна процедура, судовий контроль і принцип, що влада теж повинна відповідати за свої рішення.
Справа N240/15918/25.
