05 лютого 2026 року Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі Florio et Bassignana c. Italie .
Справа стосувалася сукупного ефекту двох заходів, конфіскації прибутку від злочину, призначеної кримінальними судами та рішення національних судів про відшкодування шкоди завданої тим самим злочином.
Заявник засуджені за корупційні злочини, шахрайство та відмивання майна, одержаного злочинним шляхом. До них застосували покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, конфіскації незаконно отриманих прибутків і зобов’язали відшкодувати шкоду на користь Держави. При цьому, національні суди відмовили у зарахуванні конфіскованих сум до суми відшкодування шкоди, посилаючись на каральний характер конфіскації.
У цій справі заявники стверджували, що сукупний, кумуляційний ефект конфіскації та відшкодування шкоди був непропорційним втручанням у їхнє право власності.
Європейський Суд з прав людини погодився з таким аргументом, зазначивши, що сукупний ефект від заходів конфіскації та відшкодування шкоди дозволив Державі стягнути загальну суму, що перевищує збитки, завдані Держави. За цих обставин Суд вважає, що відповідні заходи явно перевищували те, що було необхідним для досягнення мети, яку переслідувала Держава, а саме відшкодування шкоди. Суд взяв до уваги аргумент Уряду про те, що два заходи, що розглядаються, переслідували різні цілі. Він вважає, що Конвенція не забороняє поєднання відшкодування шкоди з каральним заходом, таким як штраф.
Однак конфіскаційний захід, розглянутий у цій справі, був спрямований не лише на каральну функцію як традиційні кримінальні санкції, такі як, наприклад, штраф, але й на відновлення економічного становища заявників до скоєння правопорушень, шляхом позбавлення їх прибутку, отриманого від кримінального правопорушення.
Таким чином, поєднання двох заходів, що розглядаються, вийшло за рамки того, що було необхідно для досягнення виправної функції конфіскації. Національні суди фактично обмежилася посиланням на єдину каральну функцію конфіскації , повністю ігноруючи функцію відшкодування шкоди, яку цей захід одночасно виконував в правовій системі Італії.
Національні органи влади повинні були розглянути комбінований ефект двох заходів, враховуючи подвійний характер конфіскації у цій справі. З огляду на компенсаційний характер конфіскації, призначеної у цій справі, Суд вважає, що відмова національних судів вирахувати суми, конфісковані кримінальними судами, із суми відшкодування шкоди, призначеної для заявників, покладає надмірний тягар на останніх.
Отже, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 через сукупний ефект конфіскації та компенсації.
