Сторона обвинувачення не змогла довести, який саме наказ отримав військовослужбовець, бо надала суду лише витяг замість оригіналу бойового розпорядження, документи військової частини суперечили один одному, а відеозапис доведення наказу так і не потрапив до суду. Тому ККС ВС залишив у силі виправдувальний вирок.
Постанова ККС ВС у справі № 322/320/24 від 28 вересня 2026 року.
Вироком Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 19 вересня 2025 року особу за ч. 4 ст. 402 КК визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 09 квітня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Згідно з обвинувальним актом, 28 грудня 2023 року заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення під час шикування особового складу зачитав бойове розпорядження щодо зайняття оборонних позицій на території Запорізької області та надав наказ про його виконання.
Солдат в умовах воєнного стану відкрито у присутності начальника та інших військовослужбовців не виконав цього наказу, хоча обєктивно міг та зобовязаний був його виконати.
Переглядаючи ухвалу апеляційного суду у касаційному порядку, ККС ВС зазначив наступне.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що обов`язок підлеглого уточнити зміст наказу виникає виключно за умови, якщо сторона обвинувачення довела факт віддання чіткого, конкретного й такого, що не допускає подвійного тлумачення, наказу.
Саме на прокурора покладався обов`язок довести, який саме наказ (за змістом, обсягом, часом, місцем та способом виконання) було оголошено до відома особи 28 грудня 2023 року. Однак дослідженими судом доказами підтверджено істотну суперечливість обвинувачення в цій частині.
Суди з`ясували, що витяг із бойового розпорядження від 17 грудня 2023 року містить бойове завдання діяти у складі штурмової групи № 2 у складі 11 десантно-штурмової роти, тоді як довідка майора від 28 грудня 2023 року описує інше завдання - діяти у складі штурмової групи 19 десантно-штурмової роти, а також містить іншу дату бойового розпорядження.
Колегія суддів звертає увагу, що обмеження режиму секретності не звільняють сторону обвинувачення від обов`язку доказування (ч. 1 ст. 92 КПК) і не створюють презумпції достовірності тієї частини документа, яку вона вирішила розкрити.
Кримінальний процесуальний закон визначає особливий порядок розгляду справ, що містять державну таємницю (ст. 517 КПК), проте прокурор цим правом не скористався. Ризик неповноти наданих суду доказів у таких випадках покладається на сторону обвинувачення.
Усі три свідки обвинувачення підтвердили проведення відеофіксації. Один зі свідків пояснив, що здійснював відеозйомку на свій смартфон і передав запис працівникам ДБР, після чого видалив його.
Отже, відеозапис, який міг об`єктивно засвідчити зміст і обсяг оголошеного завдання, існував і перебував у розпорядженні органу досудового розслідування, але суду наданий не був.
Суди правильно розмежували два різні питання, загальну придатність до військової служби, встановлену ВЛК, і доведеність об'єктивної можливості особи виконати конкретне бойове завдання станом на 28 грудня 2023 року, яка є елементом об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, і підлягає доказуванню стороною обвинувачення.
Довідка ВЛК містить відомості про віддалені наслідки травми колінного суглоба, а консультативні висновки лікарів містять рекомендації обмежити фізичні навантаження.
Суди дійшли висновку про недоведеність складу кримінального правопорушення насамперед через недоведеність змісту наказу та об’єктивної можливості його виконання.
Під час перевірки оскаржуваного рішення суд касаційної інстанції не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли би зумовити його скасування. Отже, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
