Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачила можливість призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період підозрюваних або обвинувачених.
Водночас держава встановила винятки, мобілізації не підлягають особи, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України:
- 115 (умисне вбивство),
- 146–147 (незаконне позбавлення волі, захоплення заручників),
- 152–156 (злочини проти статевої свободи),
- 186, 187, 189 (грабіж, розбій, вимагання),
- 255, 255-1 (створення злочинної організації),
- 257 (бандитизм),
- 258–262 (тероризм, незаконне поводження зі зброєю),
- 305–321 (незаконний обіг наркотиків),
- 330, 335–337 (державна таємниця, ухилення від військової служби),
- 401–414, 426–433 (військові злочини),
- 436, 437–442 (пропаганда війни, геноцид, злочини проти людяності).
Однак, у нашій практиці ми вже неодноразово зустрічалися з випадками незаконної мобілізації підозрюваних та обвинувачених у вищевказаній категорії кримінальних правопорушень, що може створити ряд серйозних проблем для України в Європейському Суді з прав людини, щодо порушення Європейської конвенції з прав людини.
З точки зору потерпілих
Такий підхід може поставити під сумнів здатність держави забезпечити ефективне розслідування злочинів проти життя і здоровʼя, гарантоване статтею 2 Європейської конвенції з прав людини. Варто нагадати, що у відповідності до статті 332 КПК України, у разі, якщо обвинувачений призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого. Вказаний підхід створює проблему, щодо звільнення від кримінальної відповідальності обвинувачених, у зв'язку із закінченням строків давності, згідно вимог 49 КК України.
З точки зору обвинуваченого
Призов на військову службу під час мобілізації є формою втручання Держави у приватне життя особи, оскільки безпосередньо впливає на її фізичну свободу, соціальні зв’язки, родинне життя та професійну діяльність. Якщо таке втручання не відповідає вимогам закону, зокрема вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України, Держава може бути визнана винуватою у порушенні статті 8 Європейської конвенції з прав людини.
У майбутньому подібні порушення Європейської конвенції з прав людини можуть призвести до значних компенсацій з державного бюджету України на користь потерпілих або незаконно мобілізованих осіб. Питання лише в тому, чи нестимуть персональну (у тому числі фінансову) відповідальність посадові особи, які ухвалюють незаконні рішення про мобілізацію всупереч вимогам Постанови № 560, чи за це будуть платити платники податків.
Ми усвідомлюємо всю складність ситуації, в якій опинилася Україна та не виступаємо проти мобілізації, однак виникає логічне запитання до законодавця, невже так складно внести зміни до законодавства, щоб Держава не була засуджена за порушення Європейської конвенції з прав людини?
Незаконна мобілізація обвинувачених чи підозрюваних у вищевказаній категорії кримінальних правопорушень, потребує швидкої реакції органів прокуратури. В окремих справах прокуратура вже вживає таких заходів. Це демонструє здатність Держави оперативно виправляти помилки, захищати права громадян та гарантувати верховенство права навіть у складних умовах мобілізації. Системна робота Офіс Генерального прокурора у цьому напрямку може стати надійним механізмом запобігання порушенням прав людини.
