Військовий експерт, полковник СБУ у відставці Олег Старіков в інтерв’ю кореспонденту Віталію Гузію розповів про ескалацію воєнних дій між Росією і Україною та імовірність переходу до нової, більш жорстокої фази протистояння.
Також експерт висловив свою думку відносно глобальних процесів, які наразі відбуваються у світі в економічній та безпековій площинах і чи реальний сценарій масштабної, світової війни в ході цих процесів.
Віталій Гузій:
Хочу почати з чутливої для киян теми, а саме - удари реактивними дронами, зокрема, по автозаправним станціям. Чи можуть вони дати якусь значну логістичну, економічну шкоду для столиці?
Для порівняння, в Харкові по АЗС почали бити з кінця липня. Тобто б'ють два місяці. Загалом в Харкові 190 АЗС, вдарили по 12. Тобто у Харкові вибили десь 7% АЗС за два місяці. В Києві поки менше одного проценту.
Як ви оцінюєте цю ситуацію, її перспективи та наслідки в розрізі доступності палива для столиці і інших великих міст України?
Олег Старіков:
Ну, по-перше, війна міст, війна інфраструктури продовжується.
По-друге, так, дійсно, з урахуванням того, що противник наносить удари саме точково по АЗС, це буде впливати не тільки на потреби, де можна безпечно заправитися, на яку заправку їхати чи не їхати, якщо наприклад дронова тривога і летить десь близько. Це буде впливати на моральну, ментальну складову населення і буде викликати певну тривогу.
По-третє, з урахуванням того, що адреси, локації кожної АЗС у відкритому доступі, вони у всіх в електронних базах є, адреси, онлайн карти, тощо, тому, яку саме АЗС вибере наступного разу противник для удару, визначити проблематично.
Наскільки я розумію, що почали по АЗС «Укрнафти» бити, саме можливо мережа цієї заправки і буде головною ціллю, не скажу.
В четверте. Чи мона цьому протидіяти?
Ось тут я вже бужду не оптимістом, а песимістом.
Справа в тому, що якщо б ворог використовував поршневі дрони, наприклад Герань-2/3, то з ними боротися ми навчилися. А якщо, як зараз відбувається, будуть масштабувати використання дронів на реактивній тязі, то з ними вже складніше і ми тільки починаємо адаптовуватись до протидії цій загрозі. Чому? Тому що реактивні дрони рухаються більш швидко і на більшій висоті, а у нас, як завжди відбувається в центральних органах виконавчої влади, які займаються обороною країни і відповідають за оборону країни, нажаль там більше всього направлено на показ, на картинку, ніж на реально стратегічне планування.
Тому збивати реактивні дрони, хоча вони звісно, не дешеві у виробництві, але збивати ракетою вартістю мільйон доларів ніхто не буде. Це перше. Друге - на кожен дрон піднімати у небо літаки F-16 або Mirage, теж це буде занадто дороговартісно, тому що година польоту і, взагалі все, що пов'язано з бойовою експлуатацією літака, це теж таки достатньо дорога річ.
Можливо, найголовніше, що можна зробити - це організувати дві-три ешелони оборони. Наприклад, спочатку контролювати обстановку, робити розвідку, потім на дальніх підступах знищувати з допомогою, знову ж таки, авіації або з допомогою виставлення мобільних груп, які будуть їх збивати. Реактивні дрони – перехоплювачі, які зараз впроваджуються, вони тільки починають потрапляти в промислове виробництво.
Масово використовувати зенітні комплекси, пушки, це теж навіть на весь Київ не вистачить, адже їх особливо не багато, і навіть в країнах НАТО. Тому в середньостроковій перспективі цю проблему вирішити буде важко, але напрацювання вже є, тому подивимось.
Віталій Гузій:
З приводу ударів по нашій інфраструктурі в Києві. Почастішали точкові «прильоти» по торговим центрам, по активам наших регіональних та загальнонаціональних олігархів. Тобто, поступово, бачимо, дотягуються і до їх майна. Так, наприклад, вдарили три рази по великому торговому центру в Сумах, закривається торговий центр в Миколаєві, до того вдарили по найбільшому торговому центру в Кривому Розі.
Тобто, якщо далі війна міст буде ескалаційно розвиватися, що, окрім торгових центрів, стане наступною ступінню ескалації? Ви також згадували удари по мостах, але чи є ще якісь проміжні етапи між заправками, торговими центрами і мостами?
Олег Старіков:
Під потенційною загрозою все, що має якусь цінність. Торгові центри, потім логістичні склади і так далі.
Насправді, що це все йде планово і масштабується. Ось в чому небезпека. А раз, якщо планово масштабуються удари, значить, є якийсь план. І цей план затверджений.
Я скільки раз казав, що армії воюють за документами. Парадоксально, навіть противник воює за документами, не тільки наша військова сила. Не варто недооцінювати противника і переоцінювати свої власні сили.
Потрібно розуміти, що у ворога також є план, а значить, є список потенційних цілей, і список цей затверджений. На це виділені відповідні ресурси.
Ймовірно, що після того, як будуть нанесені удари по торговим центрам, підуть по більш дрібними об’єктам.
З чого вони починали? З автозаправок на трасах Харків-Суми, Харків-Полтава, Харків-Дніпро. Потім перейшли на удари по залізничній інфраструктурі, по залізничним вокзалам, по локомотивам. Зараз локомотивні депо вже на межі існування.
Потім почали бити по сортувальним станціям, почали бити по складах маркет-плейсів.
Далі наступний етап. Вже був «приліт» в Миколаївській області по елеватору. Тобто будуть під загрозою елеватори.
Будуть також бити по мостах, особливо по тих, які мають залізничні колії, щоб порушити логістичну систему України. Ну і в Одесі по портовому господарству далі будуть бити, Миколаїв також, Придунайське пароходство, тощо.
Тому у підсумку можемо отримати наступну ситуацію - якщо далі це буде продовжуватися, війна «тилових міст», то беремо карту України, умовно накладаємо на карту Російської Федерації і співставляємо - Україна це близько 1/30 по площі Російської Федерації. Ми знищуємо їх логістику та інфраструктуру, а вони нашу.
В результаті в Україні буде знищено всю інфраструктуру, а в Росії знищена європейська частина.
Але парадокс в тому, що це нічого не змінить у веденні бойових дій на полосі зіткнення. Ще раз повторюю, це ніяк не впливає на ситуацію на фронті.
Територія може бути знищена, все буде лежати в руїнах, а на фронті буде продовжуватися введення бойових дій, як і зараз. Тобто паралельно два фронти - тиловий і передовий.
Я трохи доповню. Війна в 26-му році стала багаторівневою. Тобто раніше війна була, коли йшли бойові дії і в рамках дипломатії велися переговори. Потім війна почалася вестися в інформаційній сфері. Вона стала більш жорсткою. І зараз війна ведеться вже в рамках нанесення ударів по тилам одне одного. Але, знову ж таки, це поки ніяк не впливає на безпосередньо фронт. Тому війна все більше і більше розширяється і переходить на інші ступені. І зупинити це стає все складніше. Ось в чому парадокс. Кожний новий етап сприяє ще більшому затягуванню і ескалації війни.
Віталій Гузій:
У контексті ударів по тилам. Чи може бути, що Росія почне бити не тільки по торгових центрах, а й, наприклад, по університетах, особливо військової направленності, по окремим елітним школам, де вчаться діти наших еліт або просто багаті діти. Це ж теж так би мовити, ядро нашої інфраструктури.
Крім того, чи можуть бути удари по лікарням, по поліклінікам, щоб максимально ускладнити життя цивільному населенню і підштовхнути таким чином когось до еміграції, а також до масових протестів всередині країни?
Олег Старіков:
Це все можливо в рамках «війни міст» і ескалації. Ми за майже п'ять років війни жодного разу не бачили, окрім 2026 року, щоб «прилітало» там, де живе еліта.
В Конча-Заспу не прилітало? Не прилітало. І в Козин не прилітало. І в «Династію» не прилітало. А ось нещодавно прилетіло в Лісники, де знаходиться кінно-спортивний клуб. А хто в нас, переважно, займається конним спортом? Звісно, там є люди, які, як ви сказали, належать до еліти. Тому вже і туди почало «прилітати».
Тому це - сигнал. Але сигнал це, так сказати, одноразовий. Якщо буде повторно, то це вже буде система.
«Війна міст» – не має ніякого значення, хто ініціатор, хто жертва. Тому що діють принципи «око за око, зуб за зуб».
А всі розмови про те, що «давайте відповідати, бо мої родичі загинули і давайте у відповідь вбивати», це дурня повна. Тому що у тих, у кого загинули рідні, вони переважно, навпаки вимагають, щоб зупинили оце «око за око», щоб більше ні у кого ніхто не загинув.
Тому зараз, сама по собі ситуація розвивається не дуже обнадійливо і в деяких містах підходить до гуманітарної кризи.
Віталій Гузій:
Які мають аргументи США, та які важелі тиску має застосувати Трамп, можливо по відношенню до Китаю, а також у відносинах з Європою, Росією та Україною, щоб все-таки деескалація стала реальністю? І які можуть бути форми деескалації? Тому що перше, що приходить на думку - це просто заморозка фронту.
З чого можна було б далі почати якісь політичні, дипломатичні домовленості, хоча Росія, як ми бачимо, роками виступає проти такого формату і спочатку хоче отримати якийсь новий баланс, а вже потім його закріпити зупиненням бойових дій.
Олег Старіков:
Ситуація в геополітиці зараз знаходиться на тому рівні, що світ пройшов після Потсдамської конференції. Тобто, як після Другої світової війни зараз світ перейде в нову якість. Буде нове становище.
Що це буде за нове становище? Або двополярний «світ» або багатополярний «світ» або «світ», де країни одночасно будуть поділені на «блоки» в які буде їм вигідно входити.
Наприклад, Росії вигідно торгувати з Америкою ураном або плутоном, який виробляє на своїх комбінатах для атомних електростанцій. Так само і для Франції з якою торгують до сих пір.
Тобто не дивлячись на війну багато країн і далі продовжують торгувати між собою в тих отраслях, які взаємовигідні.
Росії також вигідно отримувати щось, що пов'язане з високими технологіями, щось пов'язане з бурінням, американцям вигідно в Росії закуповувати те, що пов'язане з металами, в тому числі рідкоземельними.
Всім вигідно торгувати. Китаю вигідно Америці щось продавати, а Америці вигідно щось купувати в Китаї.
Зрозуміли, так? Тобто воно, здається, що буде все розділено, але розвиток технологій і економіки автоматично штовхає світ до глобалізації, незважаючи на різні політичні погляди і позиції країн.
Наприклад, зараз так би мовити є дві глобальні платформи - американська і китайська. А є країни, які повністю залежать від інших. Вони хочуть, наприклад, з Китаєм щось вигідно робити, будуть з Китаєм робити, вигідно з Америкою, будуть з Америкою.
Ще є Індія, а також країни Глобального півдня…
Це, до речі стосується запровадження і дії різноманітних санкцій – часто торгівля між країнами так чи інакше продовжується, а деякі країни взагалі не приєднуються до санкцій адже кожен переслідує власні інтереси і робить так, як вигідно саме йому.
Ті ж Філіппини, Індонезія, Пакістан, Бразилія, ПАР хочуть регіонального лідерства. Те ж саме і Турція. Тобто, що виходить - економічні блоки будуть два великі, а країни, які захочуть, будуть співпрацювати, вони будуть і там і там співпрацювати, і по всій вірогідності світ буде розділено на регіональні зони. На країни, тобто регіональні зони, які будуть відповідати в тому числі і за безпеку.
Наприклад, «відповідальними» за Європу і безпекову ситуацію там визначать або німців, або французів.
Британці намагаються впливати на північ Європи але їм більше ніхто не дасть цього зробити. Там Данія, Нідерланди, Скандинавія. Польща до Британії також не піде, Польща до Америки піде.
За Близький Схід ми вже бачимо, вірогідно будуть відповідальні Турція (війська), Саудити (гроші) і Пакистан (ядерна парасоля).
Хто буде «відповідати» за Африку? Наскільки я розумію - Китай і Росія по центральній Африці.
Тихоокеанський регіон, там Сполучені Штати Америки, все що пов'язано з Австралією, Новою Зеландією, тощо.
Ну і Латинська Америка - це доктрина Монро, та вплив США.
Гренландію подивимося, чи «заберуть» чи ні.
А от як воно все це «устаканиться», ми будемо бачити. Дай Боже, якщо воно буде йти повільно, еволюційним шляхом, і не дай Бог, якщо воно піде революційним шляхом з допомогою війн.
Зараз найбільш небезпечна ситуація, адже йде боротьба за перерозподіл сфер впливу, зокрема, між США і Китаєм.
Британія намагається видавити Росію із цього процесу. Тому нависає загроза великої війни в Європі, і президент США Трамп це бачить, і він знає це, і Китай це бачить, і вони намагаються цю війну не допустити.
Чи буде війна в Європі, це вирішиться протягом цього року.
Але враження таке, що ця війна вона може вийти за існуючі межі і стане некерованою і це вже може стати «страшним Армагеддоном» про який зараз всі говорять. Але, знову ж таки, повторюю, і Штати, і Китай, і Схід, і Країни Півдня категорично проти, щоб це було, і намагаються зробити все можливе, щоб така глобальна війна не розв'язалась.
Віталій Гузій:
У контексті задачі трьох тіл у секторі безпеки – США, Китай, Росія.
США зрозуміло - технології, перша армія світу, це всі визнають, хоча війна в Ірані викликає ряд питань у цьому відношенні, але зараз не про це. Китай – численна армія і мобілізаційний потенціал 20 мільйонів людей, знов таки технології. І третє місце Російська Федерація. Чому? Тому що найбільший ядерний арсенал у світі?
Якщо задача Британії в секторі безпеки – виключити Росію з третього місця, то чи передбачає це позбавлення Росії ядерного статусу, щоб Росія в секторі безпеки взагалі нічого із себе не уявляла? Тому що ми ж розуміємо, якщо за Росією є така «ядерна дубина», все одно час від часу її амбіції в секторі безпеки в тій же Средній Азії та східній Європі будуть залишатись.
Олег Старіков:
Так, це план Британії, так воно і є, щоб розділити Росію на частини, позбавити голосу постійного члена Ради безпеки ООН і також позбавити ядерного потенціалу, або отримати над ним контроль. Тобто ядерна зброя і буде там знаходитися, але контроль, буде знаходитися у когось іншого.
Наведу приклад. У Британії своєї ядерної зброї немає. У них є ракети «Трайден», які стоять на озброєнні, з ядерними боєголовками, також підводні човни. Вони знаходяться у спільному використанні зі Сполученими Штатами і британці одноосібно ключі «повернути» не можуть на використання цієї зброї.
По-другому формату британці арендують у США ракети «Трайден». Зрозуміло? Тобто таку ж систему по плану Британії вони намагаються провести по відношенню до Російської Федерації.
Але тут є одне «але». Збройні сили РФ в 22-му році були одного рівня, а зараз у 2026-му зовсім інший рівень. Це зовсім інші збройні сили. Ще раз повторюю, найголовніше у них зараз вже не те, що є ядерне військо, а те, що армія отримала реальний бойовий досвід і стала значно боєспособнішою.
Також варто не забувати, що війна має дві фази - військову і політичну. Можна військову фазу виграти, а політичну програти. Або навпаки.
Простий приклад. 1815 рік. Венський конгрес. Післянаполеонівська Франція війну програла, але найцікавіше інше. Міністр закордонних справ Франції досяг угоди щоб Францію не «розчленували» і залишили як країну. Франція не отримала ніяких контрибуцій, репарацій, але програвши війну вони виграли мир.
Ось парадокс. Це означає те, що не завжди виграв війну, ти виграєш мир, і навпаки.
Тому нашим дипломатам, з урахуванням того, що на полі бою у нас зараз відносно рівновага, але треба готуватися до того, щоб не програти мир, а його виграти. І до цього треба бути готовим.
