Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 757/40704/25 дійшов висновку, що саме по собі звернення до суду із заявою про розкриття банківської таємниці для встановлення особи отримувача помилково переказаних коштів не свідчить автоматично про наявність спору про право.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявник звернувся до суду із заявою про розкриття АТ КБ «ПриватБанк» інформації, яка становить банківську таємницю.
Він пояснив, що 10 травня 2024 року під час оплати товарів та послуг через застосунок «Приват24» помилково переказав 38 997 грн на іншу банківську картку.
Після здійснення переказу у застосунку відобразилися лише прізвище, ім’я та по батькові отримувача коштів. Інших даних власника рахунку заявник не мав.
За словами заявника:
- кошти йому не повернули;
- будь-яких правовідносин із отримувачем платежу він не мав;
- інформація про власника рахунку необхідна для звернення з вимогою про повернення безпідставно набутих коштів.
Представник заявника направив до банку адвокатський запит, однак банк відмовив у наданні інформації, пославшись на режим банківської таємниці.
РІШЕННЯ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Печерський районний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження.
Київський апеляційний суд залишив це рішення без змін.
Суди виходили з того, що заявник фактично намагається отримати докази для подальшого позову про стягнення безпідставно набутих коштів, а тому між сторонами існує спір про право.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд не погодився з такими висновками та зазначив:
- ЦПК України прямо передбачає можливість розгляду справ про розкриття банківської таємниці в порядку окремого провадження;
- сама наявність потенційного майбутнього спору не означає автоматичної наявності спору про право;
- суд не повинен відмовляти у відкритті провадження лише через можливість подальшого подання позову.
ВАЖЛИВИЙ ВИСНОВОК
Верховний Суд підкреслив, що:
- заявник просив не забезпечити докази, а отримати інформацію, без якої він фактично не може реалізувати право на звернення до суду;
- без даних про особу отримувача коштів неможливо належним чином оформити майбутній позов;
- питання про наявність підстав для розкриття банківської таємниці має вирішуватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.
Суд також звернув увагу, що заява не містила вимог до банку як до відповідача чи заінтересованої особи, а була спрямована виключно на ідентифікацію отримувача коштів.
РІШЕННЯ СУДУ
Верховний Суд:
- задовольнив касаційну скаргу;
- скасував ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року;
- скасував постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року;
- направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Водночас Верховний Суд не зобов’язував банк розкривати банківську таємницю, а лише зазначив, що сама заява підлягає судовому розгляду.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?
Це рішення має важливе практичне значення для осіб, які помилково переказали кошти та не можуть встановити особу отримувача.
Верховний Суд фактично підтвердив, що:
- звернення до суду з вимогою про розкриття банківської таємниці може бути самостійним способом захисту права;
- така заява не є автоматично спором про право;
- суди не повинні формально відмовляти у відкритті провадження лише через можливість майбутнього позову.
Такий підхід забезпечує реальний доступ особи до правосуддя та можливість ефективного захисту своїх майнових прав.
Автор: Черепов Владислав
