Загальною нормою ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» Президенту України надано дискреційні повноваження щодо визначення для військовослужбовців строку військової служби за контрактом у межах від 1 до 5 років.
Зазначені повноваження було реалізовано Президентом України шляхом видання Указу про затвердження спеціального нормативно-правового акта - Положення, пунктом 13 якого в межах передбаченого законом проміжку встановлено строк першого контракту для усіх військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України тривалістю у 5 років.
Суд апеляційної інстанції вважав, що така норма Положення, яке є підзаконним нормативним актом, не може йому суперечити та звужувати зміст ЗУ «Про військовий обовязок і військову службу», яким передбачено мінімальний строк контракту - 1 рік. Відповідно звільнення позивача з військової служби у звязку із закінченням строку контракту було правомірним.
В свою чергу позивач наполягав на застосувінні норм спеціального законодавства, а саме п. 13 Положення, щодо визначення мінімального 5-річного строку першого контракту про проходження військової служби в Службі зовнішньої розвідки України.
При цьому необхідно врахувати норми ЗУ «Про Службу зовнішньої розвідки України», згідно яких виключно Президент України здійснює призначення (звільнення) на посаду першого заступника Голови Служби шляхом укладення контракту на строк, що визначається самим Президентом України.
З метою формування єдиної правозастосовної практики при розгляді спорів щодо правовідносин, які виникають при проходженні військової служби в розвідувальних органах України, ВПВС 19.01.2023 постановила ухвалу про прийняття до свого розгляду справи № 640/22970/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/108583714 .
