Лист-роз’яснення Міністерства юстиції України від 01.11.2017 № 11265/20.5/46-17.
З метою однакового застосування приватними виконавцями положень законодавства при здійсненні примусового виконання судових рішень, Міністерство юстиції України на підставі підпункту 83-27 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, надає роз’яснення щодо виконання приватним виконавцем ухвали суду про накладення арешту на грошові кошти.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі – рішень) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) випадках - на приватних виконавців.
Пунктом 2 статті 3 Закону передбачено, що у випадках, передбачених законом, примусовому виконанню підлягають, зокрема, ухвали судів у цивільних та господарських справах.
При цьому слід зазначити, що відповідно до змісту положень статей 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, статті 67 Господарського процесуального кодексу України, одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на грошові кошти відповідача. Про вжиття такого заходу забезпечення позову суд постановляє ухвалу, яка підлягає примусовому виконанню.
Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 Закону, крім рішень, перелік яких встановлено частиною другою статті 5 Закону.
З огляду на встановлений цією нормою Закону перелік рішень, варто зауважити, що примусове виконання ухвали суду про накладення арешту на грошові кошти, винесеної у цивільних або господарських справах, може здійснюватись приватним виконавцем.
Окремо звертаємо увагу на положення абзацу тринадцятого частини другої статті 5 Закону, яким передбачено, що протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті та пункту 11 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, відповідно до якого до 1 січня 2018 року приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить шість та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Слід зазначити, що висновок суду по суті позовних вимог та розмір грошових сум, що підлягають стягненню, визначаються в резолютивній частині рішення суду, яке приймається за результатами розгляду справи по суті. Резолютивна частина рішення зазначається у виконавчому документі.
Виходячи з наведеного, обмеження щодо здійснення приватним виконавцем примусового виконання рішень, встановлені абзацом тринадцятим частини другої статті 5 та пунктом 11 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, поширюються на рішення, резолютивна частина яких передбачає стягнення грошових коштів у розмірі зазначеному цими нормами Закону.
При цьому варто відмітити, що відповідно до частини другої статті 56 Закону, примусове виконання ухвали суду про накладення арешту на кошти боржника здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника. Сума коштів, на які накладається арешт, стягненню не підлягає.
З огляду на це, положення абзацу тринадцятого частини другої статті 5 та пункту 11 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону під час примусового виконання ухвали суду про накладення арешту на грошові кошти боржника застосуванню не підлягають. Виконання такої ухвали може здійснюватись приватним виконавцем незалежно від того, яка сума грошових коштів підлягає арешту.
