Недовіра до судової системи та корупція є найбільшими перешкодами для іноземних інвестицій. Така констатація стану української державності з року в рік лунає звідусіль, зумовлюючи чергові реформи під тиском міжнародної спільноти та громадськості.
Їх гасло: немає справедливого суду – немає розвитку економіки. Це є зрозумілим, оскільки заявляти, що нам потрібні інвестори, та гарантувати інвестору права – це принципово різні речі.
Проте, людині властиво пояснювати навколишнє простими схемами. Насправді ж життя не таке складне, а набагато складніше).
Почнемо з судової системи. ЇЇ незалежність та ефективність характеризується не лише швидким прийняттям рішень, що ґрунтується на верховенстві права, але й належним та своєчасним їх виконанням. Без фактичного виконання будь-яке рішення суду є ілюзорним.
Водночас рівень виконання в Україні є дуже низьким - близько 3%, порівняно з середнім показником серед країн Євросоюзу – 50-70%. Найбільшим боржником є держава, мільярдні борги якої (зокрема, щодо виконання судових рішень по соціальним спорам) з року в рік зростають. Тобто економіка країни недотримує значне стимулююче споживання, зважаючи на запроваджені державою стосовно своїх зобов’язань законодавчі обмеження реального та своєчасного виконання судових рішень. Риторичне питання: в цьому теж винні суди?
Ілюзорність виконання судових рішень робить ілюзорною не лише судову владу, але й загалом всі інші державні інституції, оскільки до них люди втрачають довіру.
Результати досліджень французьких економістів Я.Алгана, П.Каю показали, що існує чіткий взаємозв’язок між рівнем довіри та рівнем внутрішнього валового продукту на душу населення. Згідно їх розрахунків, використовуючи Швецію як контрольну країну, якщо б у жителів Африки рівень довіри був би аналогічним показнику довіри серед шведів, розмір доходів на душу населення в середньому по Африці виріс би до 546%.
Звичайно, ми не Африка, проте результати іншого дослідження свідчать, що серед європейських країн найбільш не довіряють суду в Україні. І не тільки суду, показники недовіри громадян України до інших державних інституцій ще більш нижчі, що зумовлює корумпованість та низьку ефективність економіки.
Відомий американський політолог Ф.Фукуяма стверджує, що у випадках, коли у суспільстві переважає недовіра до влади, це рівнозначно введенню додаткового податку на всі форми економічної діяльності. Адже недовіра створює суспільний попит на суцільне державне регулювання, а це, в свою чергу, є перепоною для формування довіри. Як же розірвати це зачароване коло?
Спостереження за історичним розвитком інших країн на це питання дає чітку відповідь - необхідно зменшити відстань між владою та громадянином, що є взаємним процесом.
Наприклад, для відновлення довіри до суду з боку влади може бути створення умов, за яких спори бізнесу переважно будуть вирішуватися самим бізнесом через самоврядні арбітражні інституції. Щось на кшталт французьких спеціалізованих торгових судів, судді яких призначаються зборами підприємців спільно із самими суддями таких судів. Також зменшить відстань до влади запровадження можливості вирішення значних господарських та цивільних спорів змішаним складом суду, за участі засідателів, обраних підприємцями.
Разом з тим такі запровадження зможуть ефективно запрацювати лише у разі існування певної правової (а не грошової) культури у громадян, як свідомий прояв їх розуміння щодо необхідної участі в управлінні державою.
Про це говорить закон економічного добробуту, сформований американським соціологом Рональдом Інґлегартом, згідно якого існує стійкий звʼязок між цінностями та ВВП на душу населення, як взаємодія культури, економіки та політики.
За цим законом населення країни мають завершити перехід від сформованих поколіннями цінностей виживання до цінностей добробуту і далі до цінностей самовираження. Необхідність такого розвитку цінностей зумовлений тим, що наявність демократичних правових норм та інституцій мало що змінює в суспільстві, якщо демократія і рівність усіх перед законом не стали цінностями.
Адже цінності (як цілі життя та переконання) впливають набагато більше на права, ніж права на цінності. Тому для ефективного економічного розвитку зміна цінностей має передувати чи співпадати зі змінами державних інститутів. Іншими словами, як би ми не реформували державу, в тому числі судову систему, без зміни цінностей, якісних культурних зрушень, ефективну економіку ми не отримаємо.
Спостереження за консолідацією українського суспільства в умовах протидії російській агресії дають можливість стверджувати, що ми знаходимось в точці біфуркації, оскільки процес формування нових цінностей в Україні вже розпочався, що проявляється у активній громадській позиції волонтерів, добровольців, благодійників та в інших формах дієвого бачення кращого майбутнього нашої держави.
Нові цінності формують нові запити: хочеться більше свободи, більше справедливості, більше ефективної економіки (добробуту). Проте англійський економіст Джон Ме́йнард Кейнс стверджує про неможливість одночасного збільшення всіх цих показників.
Дійсно. Сьогодні в першу чергу запит на свободу, як найбільшу цінність в умовах воєнного часу, а тому справедливість та добробут стоять на другому плані. Проте, коли ми виборемо свободу, настане попит на справедливість (зокрема, на справедливий суд) та ефективну економіку (добробут). Реалізація такого попиту буде залежати від культури нашого мислення (цінностей), яке має сформувати бачення картини навколишнього світу за існуючої довіри до влади. І це надзвичайно важливо, оскільки головним є не сама по собі перемога у війні, а реалізація можливостей такої перемоги.
В якості підтвердження необхідності переосмислення цінностей, що сформує якісно новий рівень культури у суспільстві, необхідно навести висновки американського економіста Роберта Фоґеля, лауреата Нобелівської премії з економіки. Він надав відповідь на питання: економічний устрій держави формує культуру чи навпаки - культура впливає на економічний розвиток країни?
Традиційно вважалось, що рабство в США було економічно неефективним, а тому це зумовило громадянську війну. Дослідження Фоґеля показали, що це не так. Ефективність господарств, доходи на душу населення на «відсталому» американському Півдні були набагато вищими ніж на «розвинутій» і «вільній» Півночі. Насправді відміна рабства була наслідком «перевороту смаків та вподобань», тобто зміни свідомого ставлення суспільства до такого ганебного явища внаслідок розвитку культури.
Великим внеском у формування такої культури була публікація роману Га́ррієт Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». Саме тому Авраам Лінкольн при зустрічі з письменницею промовив: «Так це ви та маленька жінка, яка написала ту книгу, яка розпочала цю велику війну».
У ці ж історичні часові рамки подібні зрушення суспільної свідомості спровокувала публікація оповідання російського письменника Івана Тургенєва «Муму», що мало наслідком скасування кріпосного права, оскільки це явище стало огидним для освічених людей, незважаючи на його достатню економічну складову.
Отже, культура мислення, світогляд, як бачення певної картини світу, пануючі у суспільстві цінності зумовлюють відповідні подальші текточні зміни у економічному розвитку країни. Звичайно, вони настають не відразу, проте саме вони є надійним фундаментом майбутніх позитивних зрушень у розвитку держави.
Підсумок: якщо хочемо справедливого суду та ефективної економіки відповідного рівня нашої вибореної свободи – необхідно сформувати (у собі та у своїх дітей) відповідні цінності, які б зумовили довіру до більшості. Зміна лише назв у табличках на держустановах (в тому числі судових) та обличь, які їх наповнюють, не зможе створити достатні умови для ефективної економіки.