Тренувальна квартира для людей з інвалідністю: що це таке і як допоможе реалізувати їхні права в громаді

Дата: 29.01.2025 16:00

Одне із зобов’язань України на шляху до євроінтеграції – подбати про права людей з інвалідністю, зокрема провести реформу деінституціалізації інтернатних закладів для дорослих. Наприкінці 2024 року уряд ухвалив стратегію, якою передбачено, що до 2034 року для людей з інвалідністю будуть створені умови для проживання в громадах. До розроблення стратегії були залучені понад 10 громадських та міжнародних організацій, пропозиції яких були враховані в документі. Одна з них – “Бачити серцем”, яка реалізує проєкт “тренувальної квартири” для адаптації молодих людей з інвалідністю до самостійного життя чи підтриманого проживання.

Журналістка ZMINA побувала в тренувальній квартирі в Києві та поговорила про те, з якими труднощами стикаються люди з інвалідністю після виходу з інтернатів та як участь у подібних проєктах сприяє їхній інтеграції в суспільство, з керівницею ГО “Бачити серцем” Олесею Яскевич.

Які зміни передбачені стратегією реформування інтернатів

За даними Мінсоцполітики, в Україні проживають понад 3 млн людей з інвалідністю. Частка тих, кого влаштовують до інтернатних закладів, постійно зростає. Якщо протягом 2020 року до інтернатів потрапили 3130 людей, то у 2023 році – вже 5507.
24 грудня Кабінет Міністрів України ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціалізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку на 2024–2034 роки. Документ передбачає розвиток у територіальних громадах системи надання соціальних, медичних, освітніх та інших послуг.

Перехід від інституційного догляду до служб підтримки в громаді є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.
Створення належних умов для самостійного та незалежного життя в громаді й участі людей з інвалідністю в соціально-економічному житті громади та суспільства в перспективі має сприяти тому, що значно менше людей з інвалідністю потраплятиме до інтернатних закладів.

Те, що в Україні ухвалили стратегію деінституалізації інтернатних закладів для дорослих, є великим кроком, переконана Олеся Яскевич.

“У незалежній Україні це вперше. Цю стратегію реально втілити за 10 років, якщо її не “запорють”, як стратегію з деінституціалізації для дітей. Тому зараз затвердили стратегію про забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному середовищі”, – зауважує експертка.

Як пояснює Олеся Яскевич, насамперед має бути проведена велика програма підготовки в громадах, зокрема просвітницька робота, щоб подолати стигматизоване ставлення до людей з інвалідністю. За її словами, на етапі обговорення стратегії звучала ідея звести 80 будинків, щоб у кожному з них жили до 16 людей, які вийдуть з інтернатних закладів. Водночас у громадах є чимало приміщень, які можна адаптувати під квартири, під будинки, де могла б жити молодь з інвалідністю.

Після інтернату 25-річні не знають навіть, як увімкнути електрочайник чи обрати їжу в кафе

Для тих, хто зможе перейти до підтриманого проживання в громаді, будуть потрібні програми з адаптації. Людину, яка виходить з інституційного закладу і в якої немає досвіду домашнього проживання, майже неможливо відразу інтегрувати в суспільство, звертає увагу Олеся Яскевич.

“Залежно від рівня розвитку, фізичних можливостей має бути якась принаймні елементарна менторська програма: де купувати продукти, як платити за комунальні послуги, як знайти собі роботу. Цього не вчать в інтернаті. У нас у команді працюють двоє людей, які мають досвід інституційного проживання – приблизно 19 років. Обоє говорять, що їм дуже не вистачило підтримки на виході“, – пояснює вона.

Одна з основних проблем молоді, яка виходить з інтернатних закладів, – відсутність фінансової грамотності. Наприклад, отримані гроші можуть в перші дні витратити на смачну їжу, а згодом залишитися без коштів навіть на проїзд.

Коли йдеться про молодь з інвалідністю, вже не досить буде інтеграційної програми, програми підтримки, тренінгу.

Що таке “тренувальна квартира” і чому такий формат дієвий

Одним із проєктів, які реалізує організація “Бачити серцем”, є тренувальна квартира. Це місце, де молодь з інвалідністю проживає кілька місяців і навчається необхідних побутових навичок і комунікації. Формат тренувальної квартири задумано для того, щоб, коли людина з інвалідністю піде в підтримане проживання, їй було зрозуміліше, комфортніше та безпечніше жити.

“Плюс на етапі тренувальної квартири можна визначити й формат підтримки. Можливо, комусь ця підтримка потрібна 24 на 7, бо людина не зможе самостійно жити через свої особливості та діагнози. Ми планували формат тренувальної квартири так, що будемо брати людей з інтернатів, адаптовувати їх, а далі вони зможуть переходити в підтримане проживання. Але зіткнулися з тим, що наша організація не може організувати такий процес, бо в нас наразі немає підтримки з боку держави, щоб надати житло, де люди зможуть потім жити”, – розповідає Олеся Яскевич.

Тому її організація наразі реалізує цей проєкт для повнолітніх молодих людей з інвалідністю, які живуть у родинах. У тренувальній квартирі студенти впродовж трьох-п’яти місяців проживають цілодобово в будні дні, а на вихідні їдуть додому.

“І це теж виявилося не так просто, як нам здавалось. Більшість молоді абсолютно не адаптована до самостійності й незалежності, навіть якщо фізично вони можуть багато чого робити. Тому що вдома вони або багато чого не робили ніколи, їм не дозволяли, або їх виховували з гіперопікою”, – зауважує вона.

Нерідко батьки не вірять у здібності своїх дітей з інвалідністю. Проте після проживання в навчальній квартирі більшість студентів виявляє значний прогрес у самостійності.

У тренувальній квартирі в Києві організація “Бачити серцем” уже провела кілька змін студентів. ZMINA побувала там, щоб подивитися, як молоді люди з інвалідністю навчаються навичок самостійного проживання.

Квартира, де реалізується проєкт, міститься на першому поверсі багатоповерхівки у звичайному районі міста. Всередині звичайні меблі. Четверо студентів живуть по двоє в кімнаті. Окрему кімнату облаштовано для асистентів, які чергують удень і вночі. У квартирі два санвузли, коридор зі спортивною “стінкою”, велика кухня із зоною для приготування їжі та столом. У вітальні проводяться групові заняття з психологами.

Водночас у тренувальній квартирі немає навчання у вигляді уроків, як у реабілітаційних центрах. Молодь живе так, як жила б у себе вдома. Один з учасників проєкту навчається у виші на декоратора. Він поєднує проживання в тренувальній квартирі з відвідуванням навчального закладу. Залежно від розкладу студенти тренувальної квартири можуть мати різні активності. Двічі на тиждень вони ходять або їздять громадським транспортом на розвивальні заняття в “майстерню”, гуляють на вулиці.

На початку зміни асистенти оцінюють рівень самостійності студентів – який відсоток допомоги кожен потребує в різних діях. Це дає можливість визначити прогрес. Наприклад, один зі студентів хотів навчитися варити борщ, але вмів лише заварювати цикорій у чашці. Наприкінці зміни він навчився самостійно варити борщ. Тож у цій навичці його прогрес оцінили в 100%. Дехто покращує свою самостійність у певних діях на 25–50%.

Після закінчення навчання молоді люди з інвалідністю отримують офіційний сертифікат від організації. У додатку до нього є характеристики від асистентів, вказано навички, які студент опанував. Цей документ згодиться, якщо людина вирішить піти на навчання чи влаштуватися на роботу.

З повнои текстом та фото можна ознайомитися на сайті Центру прав людини ZMINA.