Верховний Суд під час касаційного перегляду скасував попередні судові рішення направив справу на новий розгляд та вказав таке: Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина сьома статті 75 ГПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 викладено правову позицію щодо загальних ознак розмежування преюдиційних обставин та правової оцінки судом обставин справи, яка є усталеною в судовій практиці Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у означеній постанові, зокрема, наголосила на тому, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (схожі за змістом висновки містяться також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 910/2615/18 та постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 756/2484/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо.
Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин.
Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону, тощо.
Такі висновки Верховного Суду є усталеними та викладені у постановах від 29.04.2025 у справі № 902/1518/23, від 01.04.2025 у справі № 917/495/24, від 30.01.2025 у справі № 910/3822/24, від 14.11.2024 у справі № 922/5224/23, а також у постанові від 05.02.2026 у справі № 910/15948/24 на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі).
Надаючи оцінку доводам скаржника та висновкам, які містяться, зокрема, у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що у питанні застосування процесуальної норми статті 75 ГПК України та оцінки наявності підстав для звільнення від доказування ці висновки підлягають урахуванню судами при розгляді спорів безвідносно до обставин конкретної справи.
Однак, суд апеляційної інстанції означеного не та безпідставно послався у розгляді цього спору, зокрема, стосовно належності виконання своїх договірних зобов`язань позивачем на преюдиційність встановлених у справах № 910/1823/25 та № 910/511/25 обставин та відсутності у діях позивача прострочення виконання договірних обов`язків.
Суди не встановили юридичних фактів, які підлягали встановленню у цьому спорі та не перевірили належним чином обставин щодо належності виконання позивачем своїх зобов`язань, а обмежилися формальною вказівкою про наявність судових спорів у справах № 910/1823/25 та № 910/511/25, не врахувавши, що у означених справах не досліджувалися обставини, які є визначальними для цього спору, зокрема, щодо досягнення сторонами погодженого результату Договору, який по суті і становив майновий інтерес для відповідача та визначав для нього економічний сенс.
Верховний Суд також наголошує, що строки та умови Договору не підлягають виокремленню, натомість підлягають комплексній оцінці. При цьому обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями.
Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Оскаржувані судові рішення наведеним вимогам не відповідають, оскільки суди не надали належної оцінки умовам укладеного Договору та відповідно, не оцінили наявних у матеріалах справи доказів, доводів сторін та не встановив з достовірністю обставин, які є предметом доказування у цьому спорі, чим порушили вимоги статей 86, 236, 282 ГПК України. Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки умовам Договору, а тому у вирішенні спору фактично розділивши етапи поставки та впровадження програмного забезпечення, без урахування фактичних домовленостей сторін зафіксованих у Договорі та характеру правовідносин.
Постанова ВС КГС від 03 листопада 2026 року у cправі № 910/573/25 https://reyestr.court.gov.ua/Review/141229517
