Частинами першою, шостою, дев`ятою статті 61 Закону № 1404-VIII визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною. У разі нереалізації майна на третьому електронному аукціоні виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. Майно передається стягувачу за ціною третього електронного аукціону або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. З матеріалів справи вбачається, що в цьому випадку майно передано стягувачу за ціною третього електронного аукціону.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що державним виконавцем у ВП винесено два акти та постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, відповідно до яких стягувачу передано нереалізоване арештоване майно за ціною третіх електронних торгів: один об`єкт, що складає 8 927 100 грн та другий об`єкт, що складає 8 097 600 грн. Отже, стягувачу передано в рахунок погашення боргу нереалізоване майно за ціною третіх електронних торгів в загальному на суму 17 024 700 грн.
Надалі виконавче провадження закінчено державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) та прийнято спірну постанову про стягнення виконавчого збору із Ради у розмірі 1 702 470 грн.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку, що розмір стягнутого виконавчого збору не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок безпідставним.
Згідно з частиною третьою статті 39 Закону № 1404-VIII у разі, зокрема, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Отже, станом на момент прийняття спірної постанови розмір виконавчого збору, що підлягав примусовому стягненню, становив 10% від вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу. Враховуючи, що стягувачу передано майно боржника на суму 17 024 700 грн, то виконавчий збір в даному випадку становить 10% від цієї суми - 1 702 470 грн.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності спірної постанови та наявності підстав для її скасування є безпідставними.
Постанова ВС КАС від 27 серпня 2026 року у справі №160/8347/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/139288691
