Рішення ВС у справі № 917/503/24(917/178/26) від 26.08.2026 https://t1p.de/1u19r
У межах справи про банкрутство ліквідатор просив визнати недійсною угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинену у трирічний період до відкриття провадження у справі про банкрутство.
КГС ВС зазначив, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення двох взаємних зобов’язань і регулюється ст.ст.601,602 ЦК України. За своєю правовою природою воно відрізняється від виконання зобов’язання та є ординарним способом припинення зобов’язань у звичайній господарській діяльності.
Для застосування наслідків недійсності правочину за ст.42 КУзПБ недостатньо самого факту його вчинення у трирічний період до відкриття справи про банкрутство. Необхідною є наявність визначених законом негативних наслідків.
При зарахуванні, яке відповідає ст.601 ЦК України, боржник втрачає актив у вигляді права вимоги, але одночасно та еквівалентно звільняється від власного боргу, тому безпідставного зменшення або «виведення» чистих активів не відбувається.
ВС виснував, що зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою не є формою розрахунків (оплатою), а є способом припинення зобов’язань. Тому підстава недійсності, передбачена абз.5 ч.1 ст.42 КУзПБ, щодо оплати іншій особі у день, коли сума вимог кредиторів перевищувала вартість майна, у таких правовідносинах не утворює складу правопорушення.
