Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю, а тому будь-яке будівництво на ній підлягає узгодженню
07 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/16580/21, провадження № 61-5122св23 (ЄДРСРУ № 114796270) досліджувала питання щодо зобов’язання звільнення прибудинкової території багатоквартирного будинку від незаконного будівництва.
Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (частини перша-третя статті 42 ЗК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2023 року у справі № 621/2300/16-ц (провадження № 61-6391св20) зазначено, що: «із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. […] Прибудинкова територія багатоквартирного житлового будинку є особливим об`єктом права власності на землю чи користування нею, оскільки призначена для розміщення й обслуговування житлового будинку і належних до нього будівель та споруд та має задовольняти інтереси всіх мешканців цього будинку».
Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі №452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: «щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно спільного майна багатоквартирного будинку вимагає погодження всіх співвласників».
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі №545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21) зазначено, що: «тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. […] В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що «у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 452/2808/19 (провадження № 61-7110св22) зазначено, що: « […] власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю, в тому числі і шляхом приведення приміщення до попереднього стану. […] власник, за правилами цієї статті, може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. […] При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. […] важливим є встановлення факту порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, зокрема наявність перешкод у реалізації своїх повноважень щодо належного йому майна. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 461/484/18 (провадження № 61-19122св20).
У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 448/1586/17 (провадження № 61-2779св21) Верховний Суд зазначив, що прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (стаття 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 42 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проєктів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
У згаданій справі суди встановили, що житловий будинок є багатоквартирним; межа земельної ділянки, яка виділена відповідачу за цією адресою для будівництва індивідуального гаража, частково проходить по стіні цього будинку; прибудинкова територія навколо будинку належить до категорії земель загального користування, не наданих у власність чи користування міської ради; погодження власників квартир будинку на приватизацію частини прибудинкової території відповідач не отримував. Врахувавши, що доказів на спростування доводів позивача про належність спірної земельної ділянки до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку відповідачі не надали, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оспорювані рішення міської ради прийняті з порушенням законодавства та порушують права позивача.
У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 577/120/21 (провадження № 61-5785св22) Верховний Суд врахував, що співвласники багатоквартирного будинку не надавали згоди на розташування тимчасової споруди; це нежитлове приміщення зайняло прибудинкову територію багатоквартирного будинку, створивши перешкоди у користуванні співвласниками багатоквартирного будинку прибудинковою територією та нежитловими приміщеннями на першому поверсі будинку; спірна будівля зведена з порушенням протипожежних розривів між будинками та в зоні охорони кабельних мереж. Верховний Суд зробив висновок, що за таких обставин визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету, скасування дії паспорту прив`язки тимчасової споруди не відновлюють порушене право позивача, тому не є ефективним способом захисту, натомість знесення тимчасової споруди відновлює порушене право.
ВИСНОВОК:
Відтак, будівництво об’єкту нерухомого майна на прибудинкових територіях багатоквартирних будинків без згоди на те співвласників є протиправним за умови належності земельної ділянки останнім на праві власності/користуванні.
