У постанові від 23.01.2013 у справі № 6-164цс12 ВСУ виснував, що спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).
Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
ВС вважав, що така конструкція надання захисту є справедливою, правомірною та ефективною, оскільки цілком підставно надає спадкоємцям померлого власника право на застосування усіх речово-правових способів захисту щодо спадкового майна, навіть до моменту реєстрації ними права власності на нього.
Тому просив відступити від висновку, викладеного у постанові ВПВС від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації.
ВПВС в ухвалі від 27.04.2023 у справі № 355/12292/19 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110536507 дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття справи до розгляду, оскільки її обставини не є подібними, порівняно зі справами, зазначеними ВС (з питань захисту інтересу територіальної громади щодо відумерлої спадщини).
