Бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Ураховуючи, що оскаржується саме протиправна бездіяльність Президента України щодо нерозгляду подання ВРП про призначення на посаду судді, то предметом спору в цій справі є триваюче порушення прав позивачки, зовнішнім вираженням якого є невиконання Президентом України обов`язку розглянути відповідне подання протягом законодавчо визначеного строку.
У чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».
Разом із цим за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або виявлення правопорушення.
Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129086916 від 17.07.2025 у справі № 990/282/24 констатувала, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб`єкту владних повноважень уникнути відповідальності.
Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
В іншому разі суб`єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов`язку.
