Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О.В. (суддя-доповідач), Гулейкова І.Ю., Олійник А.С., Погрібного С.С., Яремка В.В. від 22.03.2023 р. по справі №212/7585/20-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/110023192.
Платник аліментів звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, в якій вказував, що при здійсненні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, державний виконавець врахував суми коштів, отримані заявником як позика, в зв’язку із чим безпідставно збільшив суму аліментів на 35625,25 грн.
Ухвалою суду першої інстанції скаргу задоволено та визнано неправомірними дії державного виконавця у нарахуванні заявнику заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 35 625,25 грн.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 35 625,25 грн, який суперечить постанові цього ж державного виконавця про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, за змістом якої вказано, що заборгованість зі сплати аліментів у заявника за цим же виконавчим провадженням за цей же період відсутня.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні скарги.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розписки третьої особи про отримання від платника аліментів в рахунок повернення раніше наданої безвідсоткової позики не є належними та допустимими доказами, які підтверджують укладення між цими особами договору безвідсоткової позики.
Верховний суд скасував постанову апеляційного суду та змінив мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, мотивуючи це наступними обставинами:
Суд під час розгляду скарги на дії державного виконавця при розрахунку заборгованості за аліментами не може вирішувати майновий спір та робити висновки про те, чи існує (існували) між платником аліментів та третьої особою, не залученою до участі у справі, зобов`язальні відносини, у тому числі ті, які виникли з договору позики.
У цій справі суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку, що зараховані кошти на рахунок платника аліментів не є позикою, погодився із правомірністю дій виконавця. Такий висновок суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованим, оскільки судом не встановлено, що це був за дохід та чи відповідав він видам доходів, визначених Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Державний виконавець при здійсненні розрахунку аліментів, виявивши на рахунках (рахунку) платника аліментів кошти, які перераховані останньому третіми особами, повинен встановити, чи є ці кошти доходом, якщо так, то чи належить такий вид доходу до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, чи є кошти, які зараховані на рахунок платника аліментів доходом, який підлягав врахуванню при визначенні розміру аліментів, тому відсутні підстави для висновку про правомірність дій державного виконавця, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду.
Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку, що отримані платником аліментів кошти у позику, які підлягають поверненню, не є доходом, з якого розраховуються аліменти, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Щодо ухвали суду першої інстанції, Верховний суд вказав, що задовольняючи скаргу платника аліментів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення державним виконавцем вимог закону, проте таке порушення полягало не у прийнятті постанови про арешт майна боржника з підстав наявності заборгованості, а у зв`язку помилковістю розрахунку заборгованості за аліментами. Тому Верховний суд змінив ухвалу суду першої інстанції в цій частині.