ВПВС у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228694 підкреслила, що вона послідовно дотримується позиції, за якої у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння.
У цій справі відповідачу було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об`єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще до укладення нікчемної додаткової угоди було укладено охоронний договір, згідно з яким товариство бере на себе зобов`язання щодо охорони щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.
Проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був знати про те, що решта будівель також є об`єктом культурної спадщини. Як наслідок, мав і повинен був знати, що подальша реєстрація за ним права власності на садибу є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у нього права приватної власності.
У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном.
Оскільки володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову (ст. 388 ЦК України).
Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні садибою шляхом її повернення, ВПВС розглянула вимогу про зобов`язання повернути садибу за правилами негаторного позову (ст. 391 ЦК України).
Заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності була визнана безпідставною, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.
