Українське законодавство чітко відрізняє добровільні дії від тих, що були вчинені під примусом.
Стаття 40 Кримінального кодексу України визначає: якщо людина діяла під фізичним чи психічним тиском і не могла контролювати свої дії, така поведінка не вважається кримінальним правопорушенням.
Приклади примусу:
- позбавлення волі;
- застосування насильства чи катувань;
- погрози смертю або шкодою близьким;
- інші обставини, що позбавляють можливості діяти добровільно.
У таких випадках відповідальність покладається на того, хто застосував примус. Якщо ж особа частково зберігала можливість керувати своїми діями, застосовуються положення статті 39 КК України про крайню необхідність — коли шкода заподіюється для відвернення більшої небезпеки.
Факт примусу може бути врахований судом як обставина, що пом’якшує покарання (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).
Під час збройної агресії окупаційні сили нерідко застосовують тортури, погрози чи інші форми насильства, змушуючи українців до співпраці. Закон захищає тих, хто став жертвою примусу, і гарантує, що вони не нестимуть відповідальності за дії, вчинені всупереч власній волі. Держава гарантує верховенство права та справедливості й стоїть на боці своїх громадян навіть у найскладніших умовах.
