За вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року особу визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 307 КК України, і призначено покарання за ч. 1 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією усього майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з конфіскацією усього майна, крім житла.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
За обставин, детально наведених у вироку суду, особа 11 червня 2024 року близько 11:40, 13 серпня 2024 року близько 09:58 та 27 серпня 2024 року близько 11:27 поблизу та безпосередньо на території «Єврейського кладовища» у м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, з корисливих мотивів, незаконно збув особі зі зміненими анкетними даними за 200 грн по 1 таблетці, яка містить у своєму складі обмежений в обігу наркотичний засіб метадон (фенадон), маса якого склала відповідно 0,0245 г, 0,0246 г та 0,02484 г.
Хмельницький апеляційний суд вироком від 23 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника залишив без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково, вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 грудня 2025 року скасував в частині призначеного покарання. Призначив особі покарання за ч. 1 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, крім житла. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, крім житла. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Переглядаючи оскаржені вироки у касаційному порядку, ККС ВС зазначив наступне:
Варто зауважити і на тому, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту щодо вчинення провокації працівниками поліції відносно обвинуваченого.
Так, практикою ЄСПЛ визначено аспекти (критерії) відмежування провокації злочину від допустимої поведінки правоохоронних органів (справа «Банніков проти російської федерації» (заява № 18757/06, рішення від 04 листопада 2010 року, § 37-65); справа «Матановіч проти Хорватії» (заява № 2742/12, рішення від 04 квітня 2017 року, § 123-135); «Раманаускас проти Литви» (заява № 55146/14, рішення від 20 лютого 2018 року, § 54-62). Провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення кримінальної справи впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений. До того ж під пасивним розслідуванням розуміється відсутність будь-яких активних дій, які би спонукали особу вчинити злочин.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, провокація вчинення злочину наявна, якщо злочин не був би скоєний без втручання правоохоронних органів, зокрема у випадках, коли були активні дії правоохоронних органів, тобто з їх боку мало місце спонукання особи до вчинення злочину (наприклад, пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо).
Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов`язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.
За відсутності ознак послідовного цілеспрямованого схиляння до кримінального правопорушення та наявності інформації про самостійну попередню підготовку винного до його вчинення сам по собі факт відповідної пропозиції не дає достатніх підстав для висновку, що звернення конкретної особи мало вирішальний вплив на формування злочинного наміру і що в іншому випадку злочин не було б вчинено.
Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію з метою спонукати особу до вчинення злочину. Однак якщо правоохоронні органи лише долучилися до фіксації і розслідування на певному етапі розвитку подій, зокрема після подання особою заяви про вчинення злочину, то це свідчить про їхню пасивну роль, яка проявилася лише у належній фіксації вчинюваного кримінального правопорушення.
Разом з тим, проаналізувавши протоколи проведення оперативних закупок та аудіо-, відеоконтролю, суди установили, що засуджений самостійно, без будь-якого стороннього примусу домовлявся зі свідком про збут останньому наркотичного засобу; після першого збуту засуджений наголошував на можливості подальшого повторного збуту цієї ж речовини за обумовлену суму. Суди також звернули увагу і на те, що епізоди були розмежовані значним часовим проміжком, що у свою чергу підтверджує відсутність впливу працівників правоохоронних органів на прискорення протиправної діяльності засудженого.
До того ж, спростовуючи доводи сторони захисту в цій частині, апеляційний суд мотивовано зазначив, що свідок не допомагав обвинуваченому вчиняти злочини, не впливав на його дії шляхом умовлянь чи завищення вартості, не вчиняв жодних заходів примусу до засудженого. Крім того, суд урахував і те, що засуджений був вільний у виборі своїх дій та мав об`єктивну можливість не вчиняти злочини.
Так, проаналізувавши протоколи аудіо-, відеоконтролю особи від 11 червня 2024 року, від 14 та від 27 серпня 2024 року, апеляційний суд констатував, що ці докази свідчать про довірливі стосунки між засудженим і свідком, вільність спілкування та відсутність будь-якого тиску на засудженого з боку залегендованої особи.
Тож, за результатом апеляційного перегляду, цей суд дійшов мотивованого висновку, що засуджений без жодного тиску та примусу, умовлянь, переконань, звернень до почуття жалю, збув залегендованій особі 11 червня, 13 та 27 серпня 2024 року наркотичні засоби. Також апеляційний суд зауважив, що у цьому випадку органи досудового розслідування діяли у пасивний спосіб і не підбурювали обвинуваченого до вчинення злочину. Усі слідчі дії були спрямовані виключно на викриття злочинної діяльності обвинуваченого та проводилися на підставі відповідних процесуальних рішень, прийнятих із дотриманням вимог КПК України.
Отже суди, керуючись нормами кримінального процесуального закону України та практикою ЄСПЛ, дослідили питання про наявність ймовірної провокації злочинів, вчинених особою, та дійшли обґрунтованого висновку, що в цьому випадку в діях працівників органу досудового розслідування не вбачається підбурювання до вчинення злочину, а ознаки провокації в їхніх діях відсутні.
Постанова ККС ВС у справі № 676/6539/24 від 12 жовтня 2026 року.
