Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В. від 04 жовтня 2023 р. по справі №691/1240/18.
https://reyestr.court.gov.ua/Review/113985383
Позивач звернувся з позовом до суду в якому вказав, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою ними було набуто приватний будинок. Оскільки останній знаходиться у аварійному стані, позиваечм було отримано кредит на суму 28 000,00 грн., які він погасив за особисті кошти.
З урахуванням наведеного, просив суд визнати за ним право власності на ½ частку житлового будинку, визнати право власності на ½ частку земельної ділянки на якій розташований спільний житловий будинок, в порядку поділу боргових зобов’язань подружжя стягнути з відповідачки ½ частину сплаченого позивачем боргу у сумі 14 000,00 грн.
Відповідачка подала зустрічний позов в якому вказала, що під час перебування сторін у шлюбі ними було придбано автомобіль, яким позивач користувався на підставі довіреності без оформлення права власності, а оформив його на себе вже після розірвання шлюбу. Тому просила суд в порядку поділу спільного майна подружжя, визнати житловий будинок її власністю, а автомобіль власністю колишнього чоловіка.
Суд першої інстанції частково задовольнив позов, поділивши житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями між позивачем та відповідачкою в натурі, виділивши по 1/2 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями позивачу та відповідачці. В задоволенні решти позовних вимог та у задоволенні зустрічних позовних вимог було відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково та вирішуючи питання щодо поділу будинку, місцевий суд виходив із того, що такий набуто сторонами під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя й, відповідно, частки сторін є рівними. Враховуючи те, що згідно висновку експертизи розділити будинок в рівних частках з метою влаштування двох ізольованих квартир не вбачається можливим, суд дійшов висновку про наявність підстав для виділу кожній стороні 1/2 ідеальної частки будинку.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо поділу земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що така набута відповідачкою в межах норм безоплатної приватизації, а тому не підлягає поділу між колишнім подружжям.
Також суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки боргових зобов’язань, сплачених позивачем, оскільки спірні грошові кошти були отримані останнім під час перебування у шлюбі та були використані на ремонт спірного будинку.
Відмовляючи відповідачці в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем в порядку поділу майна подружжя автомобіля, суд виходив із того, що вказані вимоги нерозривно пов`язані з її вимогою про визнання за нею права власності на цілий будинок, у задоволенні якої суд відмовив, тому підстави визнавати за позиваечм право власності на автомобіль відсутні. Крім того, судом враховано, що у позовній заяві відповідачка не заявляла вимог про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності, його поділ, визнання за нею частки у цьому майні чи стягнення з позивача грошової компенсації.
Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції, ухваливши нове рішення, яким визнано об’єктами спільної сумісної власності подружжя житловий будинок, право власності на який зареєстровано за відповідачкою та автомобіль, право власності на який зареєстровано за позивачем.
Визнано за кожною із сторін право власності на 1/2 частини житлового будинку та право власності на 1/2 частку автомобіля.
При цьому апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача про поділ земельної ділянки, оскільки така набута відповідачкою в межах норм безоплатної приватизації, а отже є особистою приватною власністю останньої.
Верховний суд не погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанцій стосовно поділу земельної ділянки, виходячи із наступного:
Земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Враховуючи наведені положення норм матеріального права та встановлення судами попередніх інстанцій правового статусу будинку як спільної сумісної власності подружжя й, відповідно, визнання за сторонами права власності по 1/2 частини будинку, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо поділу земельної ділянки між колишнім подружжям.
Володимир Клим
