Вступ України до Європейського Союзу можливий через 7–15 років після отримання безпекових гарантій та початку процесу відбудови у мирний час. Це оптимальний час, який знадобився іншим країнам, де немає війни або вона була досить давно.
“Україна весь перемовний процес здійснює, будучи країною, що воює, у стані повномасштабного вторгнення Росії. Відповідно наші капітали, інфраструктура, економіка зруйновані. Попри те, що у деяких сферах, наприклад, у цифровізації, ми можемо дати фору Європейському Союзу, посилити й підвищити його спроможність, щоб бути дійсно рівноправним, гідним партнером, ми повинні бути сильними й конкурентними”, – зазначив Богдан Веселовський.
Він наголошує, що “відправною точкою” має бути отримання безпекових гарантій, після чого розпочнеться процес відбудови.
“І от від процесу відбудови ми повинні рахувати, тому що всі реформи й розвиток відбуваються лише в мирний час. Тому від цього я б відраховував 7–15 років – це той оптимальний час, який був потрібен іншим країнам. Наприклад, тим, які зараз вступають, – Західні Балкани, у яких наразі немає війни й вона була досить давно”, – пояснює експерт.
Веселовський звертає увагу, що для того, щоб наблизитися до кожного стандарту ЄС, доведеться докласти чимало зусиль. Зокрема, є певні профільні стандарти, які потребують багато грошей, політичної волі, змін законодавства, змін підходу і звичок громадян:
“Ми говоримо про цей адаптаційний період, щоб ми дійсно гармонійно впроваджували acquis ЄС (сукупність законодавства ЄС у різних сферах. – Ред.), як це випливає з критеріїв членства Євросоюзу. Для того, щоб його впроваджувати, потрібна оця певна адаптація”.
Експерт пояснює, що ЄС розглядає будь-який процес наближення законодавства у трьох стадіях. Перша стадія – транспозиція, коли уряд механічно переносить норми з актів ЄС до національного законодавства.
Далі йде етап імплементації, який ЄС розуміє як створення механізмів контролю, відповідно виділення бюджету на те, щоб це було впроваджено, і органу, який буде або писати підзаконні нормативні акти, або слідкувати за виконанням.
Третя стадія – правозастосування, правозабезпечення. “Стадія enforcement – найважча для всіх. Це не лише певний судовий чи правозахисний контроль, це оцінка того, як норми реалізуються на практиці. Цей етап дає можливість виявити можливі помилки, прогалини й внести зміни”, – зазначає Веселовський.
Визначити, який відсоток вимог у сфері прав людини Україна виконала на шляху до євроінтеграції, складно, каже експерт. У переговорному розділі 23 “Судова влада та основоположні права” не всі індикатори є вимірюваними.
Зокрема, підсфера основоположних прав людини унікальна і виняткова тим, що містить ще мініпідсфери, які складаються із певних визначених типів прав людини. І в цих правах людини ЄС має набір законодавчих актів, регламентів і директив.
“Наприклад, права жертв злочинів визначаються директивами про мінімальні стандарти щодо кримінального процесу, як залучати свідків, як захищати права підозрюваних до того, як вони будуть визнані винними. Як захищати жертв, коли потрібно допитати потерпілих, а це, наприклад, жінка, яка постраждала в сексуальній експлуатації, або малолітня особа, або особа з інвалідністю. І тут можливо виміряти, бо є конкретні акти”, – пояснює експерт.
Є сфери, наприклад, право на власність, яке вимірюється відсотком виконання рішень ЄСПЛ за протоколом 1.
“Тут є і гарний бік цієї медалі, і поганий. Гарний в тому, що якщо немає таких чітких стандартів, держава не може сказати: все, права людини в нас встановлені. А поганий в тому, що якщо держава навіть передбачає високі стандарти, то якщо у більшості прав людини немає чіткого переліку зобов’язань, ЄС може експлуатувати цю тему залежно від політичної кон’юнктури“, – підсумовує експерт.
Тобто, права людини стають “заручниками” політичної ситуації двосторонніх відносин – стратегічних відносин ЄС і цієї держави-кандидата, додає Богдан Веселовський.
