Рішення ВС у справі № 591/3720/24 від 02.07.2026 https://t1p.de/rvbus
У касаційній скарзі захисник засудженого за ч.2 ст.111 КК України зазначав, що відеозапис інтерв’ю із засудженим як з військовополоненим на YouTube-каналі та протокол його огляду є недопустимими доказами, оскільки фактично йдеться про опитування особи, яка перебувала під повним контролем держави, без роз’яснення їй прав, передбачених ст.63 Конституції України та ст.18 КПК України.
ККС ВС звернув увагу, що у матеріалах провадження були відсутні інші докази події злочину, які б містили інформацію щодо приєднання засудженого до збройних сил рф або його затримання на полі бою. Весь виклад фактичних обставин у вироку був встановлений виключно на основі тверджень обвинуваченого, зафіксованих на відео.
ВС наголосив, що допустимість доказу визначається не формою фіксації інформації під час огляду інтернет-ресурсу, а законністю джерела та обставин, за яких були отримані відомості.
На момент запису інтерв’ю засуджений перебував під повним, всеосяжним і виключним контролем органів влади України у статусі військовополоненого. Доступ сторонніх осіб із технікою відеофіксації до такого режимного об’єкта був неможливим без дозволу і сприяння адміністрації місця утримання.
ВС зазначив, що за відсутності захисника будь-яке розпитування, організоване за сприяння адміністрації, військовополонений обґрунтовано сприймає як примусовий захід або елемент процедури, від якого він не може вільно відмовитися.
Тому відеозапис інтерв’ю, отриманий за системного сприяння та інформаційного підживлення з боку органів державної влади в обхід конституційних гарантій, є недопустимим доказом у розумінні ст.87 КПК України.
