Верховний Суд погодився з рішеннями судів про відмову в позові про визнання недійсним договору позики «Доступний» за яким передано 500 USDТ, на умовах строковості та платності шляхом перерахування на електронний гаманець. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що сторони уклали електронний договір, який прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, підписаний електронним підписом.
При укладенні оспорюваного правочину позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору. Відмовляючи у задоволенні позову Позивачу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки зміст і форма укладеного договору позики відповідають вимогам цивільного законодавства.
Відповідач надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму позики, дату та умови повернення коштів, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; Позивач електронним підписом засвідчив, що він погодився на отримання у позику коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними, тому будь яких підстав вважати, що в момент вчинення цього договору відповідачем було недодержано вимог статті 203 ЦК України немає.
Суди визнали необґрунтованими доводи позивача про те, що умови укладеного договору позики не містять обов`язкові умови, які мають бути зазначені в кредитному договорі, що передбачені статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», пославшись на те, що дія цього закону застосовується до відносин споживчого кредитування, який між сторонами не укладався. У спірному договорі визначено предмет позики в USDТ (криптовалюта), дол. США, із зазначенням його гривневого еквіваленту за курсом Національного банку України.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству. З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем факту невідповідності укладеного між сторонами договору позики вимогам чинного законодавства, а також порушення відповідачем його прав.
Верховний Суд погоджується з висновками судів, які правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Сторони уклали електронний договір, який прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, тому безпідставними є доводи касаційної скарги з приводу неукладення договору в письмовій формі. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23), від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 (провадження № 61-4022св24). Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину, зокрема не спростовано, що під час укладення договору позики позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, своїм електронним підписом засвідчив, що отримав грошові кошти на умовах боргу.
Постанова ВС КЦС від 05 серпня 2026 року у справі № 721/747/24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/138787729
