16 липня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 128962690) досліджувала питання щодо підстав для зупинення провадження у справі через перебування сторони у складі Збройних Сил України.
Висновки Верховного Суду, з якими не погоджується колегія суддів, сформовані щодо застосування приписів пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, відповідно до яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зміст висновків касаційних судів у складі Верховного Суду, від яких колегія суддів вважає за необхідне відступити, зводяться до такого.
Зупинення провадження у справі можливе лише за умов перебування відповідної особи у складі ЗСУ у військовій частині, яка переведена на воєнний стан і виконує бойові завдання у зоні бойових дій. Довідка військової частини про перебування військовослужбовця на військовій службі у цій частині під час дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», складена відповідно до чинної Інструкції, зокрема за формою № 5, не є належним або достатнім доказом, який би свідчив про наявність підстави застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується з наведеною вище правовою позицією судів касаційної інстанції у складі Верховного Суду, виходячи з таких мотивів.
Враховавши взаємозв`язок норм права, колегія суддів дійшла висновку, що введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема здійснюється мобілізація.
Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.
Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій.
Колегія суддів також зазначила, згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону № 389-VIII командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою № 5, передбачену Інструкцією, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов`язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас ця довідка за формою № 5 не може бути єдиним можливим відповідним доказом, оскільки довідки, надані у справі № 461/5209/19 також жодним чином не протирічать підтвердженню факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне прийняти справу до свого провадження, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справах, в яких сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань.
