ВПВС у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 зазначила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню.
Друга група стосується виключно вирішення спорів, зокрема, щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
У справі № 910/8115/19 (910/13492/21) ліквідатор звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, який він просив визнати недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227 ЦК України, тому ВПВС у постанові від 08.08.2023 (п.п. 173 – 193) https://reyestr.court.gov.ua/Review/113269741 дійшла висновку, що за результатами її розгляду суд першої інстанції мав прийняти рішення, а не ухвалу.
Це відповідає вимогам ч. 4 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства , яка з 15.04.2023 викладена у новій редакції, відповідно до якої за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.
