Часто вважається, що право на альтернативну службу повністю забезпечене, якщо людині просто не дають у руки зброю. Проте Європейський суд з прав людини дивиться на це набагато глибше.
У справі «Телятников проти Литви» (Teliatnikov v. Lithuania, скарга № 51914/19), заявник превентивно (через адміністративні суди) оскаржив систему призову. Оскільки за своїми релігійними переконаннями він не міг брати до рук зброю, йому пропонували альтернативну службу, але вона координувалася структурами Міноборони, а самі призовники вважалися військовозобов'язаними.
ЄСПЛ одноголосно став на бік заявника і визнав порушення права на свободу совісті. Суд наголосив: альтернативна служба має бути справді цивільною. Якщо людину направляють на громадські роботи, але її туди супроводжують військові, табель робочого часу подається у військкомат, а звільнити за порушення дисципліни без погодження з армією не можна — це не альтернатива, а замаскована військова служба.
Цікаво, що реального покарання заявник не зазнав, тому грошей за «моральні страждання» від Суду не отримав. Але цей прецедент остаточно закріпив стандарт: держава зобов'язана створити повністю відокремлену від військових цивільну систему для тих, чиї релігійні переконання категорично забороняють будь-яку участь в армійських структурах.
