Чи є майном у розумінні Конвенції автомобіль, який не належить заявнику, але який був у нього конфіскований в рамках кримінального провадження?
3 серпня 2026 року опублікована комунікація Європейського Суду з прав людини у справі Validin RAMADANI against North Macedonia.
Справа стосується кримінального провадження, у межах якого заявника було визнано винним у незаконному зберіганні двох грамів кокаїну з метою його збуту іншим особам, а також застосовано конфіскацію транспортного засобу, використаного під час вчинення кримінального правопорушення, яким керував заявник, хоча він належав третій особі.
Заявника було визнано винним судами трьох інстанцій та засуджено до одного року позбавлення волі.
Під час розгляду справи національними судами заявник визнав, що придбав відповідну наркотичну речовину, хоча й у меншій кількості, ніж це було встановлено органами досудового розслідування. Він стверджував, що є особою, яка страждає на наркотичну залежність, а наркотичний засіб був призначений виключно для його особистого вживання, без будь-якого наміру збуту.
На підтвердження своїх доводів заявник подав медичну документацію, яка засвідчувала його наркотичну залежність, а також клопотав про допит судового експерта, який проводив дослідження вилученої речовини, зокрема щодо її кількості. Крім того, він заперечував висновок судів про наявність у нього наміру збуту, зазначаючи, що такий висновок не підтверджується жодними доказами та не містить належного мотивування. Також заявник оскаржував застосування конфіскації, посилаючись на те, що конфіскований автомобіль не перебував у його власності.
Національні суди дійшли висновку, що, хоча заявник дійсно страждав на наркотичну залежність, наркотичні засоби, які перебували в його володінні, були призначені для збуту. Вони відмовили у задоволенні клопотання заявника про допит судового експерта, який проводив дослідження речовини, мотивуючи це тим, що його показання не могли вплинути на вже встановлені фактичні обставини справи. Водночас у судових рішеннях, відсутня будь-яка оцінка медичних доказів, поданих заявником.
Заявник скаржиться за статтею 6 Конвенції, стверджуючи, що кримінальне провадження щодо нього не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, оскільки національні суди не прийняли або не врахували подані ним виправдувальні докази, не допитали судового експерта та не навели достатнього мотивування свого висновку про те, що наркотичні засоби були призначені для збуту. Крім того, заявник оскаржує конфіскацію транспортного засобу, який не належав йому.
Європейський суд прав людини поставив сторонам наступні питання:
1. Чи було забезпечено заявникові справедливий судовий розгляд під час вирішення висунутого проти нього кримінального обвинувачення відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції? Зокрема, чи були висновки національних судів свавільними або явно необґрунтованими (див. Karajanov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 2229/15, §§ 49–53, 6 квітня 2017 року), а також чи виконали національні суди свій обов’язок належним чином розглянути доводи захисту заявника та навести належні й достатні мотиви для їх відхилення (щодо загальних принципів див. Moreira Ferreira v. Portugal (no. 2) [GC], № 19867/12, § 84, 11 липня 2017 року; див. також, mutatis mutandis, Ajdarić v. Croatia, № 20883/09, § 51, 13 грудня 2011 року)? Крім того, чи здійснили національні суди належний розгляд та оцінку доказів, поданих заявником (див. Borisova v. Bulgaria, № 56891/00, § 39, 21 грудня 2006 року)?
2. Чи мав заявник «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статус потерпілого щодо скарги, пов’язаної з конфіскацією транспортного засобу? Якщо так, чи становила конфіскація транспортного засобу, яким керував заявник, втручання у його право на мирне володіння своїм майном? Чи була така конфіскація застосована відповідно до умов, передбачених законом, в інтересах суспільства, а також чи була вона необхідною та пропорційною у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., mutatis mutandis, Andonoski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 16225/08, §§ 31–41, 17 вересня 2015 року; Sulejmani v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 74681/11, §§ 32–34, 28 квітня 2016 року; та Vasilevski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, № 22653/08, §§ 47–49, 28 квітня 2016 року)?
