ВПВС у постанові від 21.09.2023 у справі № 990/49/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/113701398 зауважила, що позивач фактично обґрунтував позов порушенням прав народних депутатів України, тобто діяв на захист їх інтересів, а не на захист власних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно він не має права на звернення з таким позовом до суду, оскільки він не є представником інтересів таких осіб (ні матеріали справи, ні норми чинного законодавства, зокрема Закону України «Про політичні партії в Україні», не підтверджують повноваження позивача діяти в інтересах зазначених осіб, зокрема як членів партії чи народних депутатів України).
Якщо позивач діяв в інтересах публічного порядку, то законодавство України не передбачає можливості подання позову, який відомий у теорії права як actio popularis, без обов`язку підтвердити, що відповідний акт, рішення, дія чи бездіяльність безпосередньо зачіпає права та інтереси самого позивача.
Такий позов можливий як виняток із загального правила, наприклад, на підставі Орхуської конвенції та ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Проте Конвенція також не передбачає можливості actio popularis з метою тлумачення прав і свобод, які вона гарантує, або дозволу оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що особа вважає, не перебуваючи під прямим впливом такого положення.
Закриваючи провадження у справі ВПВС вказала, що спір взагалі не підлягає судовому розгляду, адже відсутнє обґрунтування негативного впливу з`їзду партії й ухвалених на ньому рішень на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси саме позивача, що підтверджує відсутність належного об`єкта захисту в суді.
